Відьомські війни

Необхідність вибирати одяг, трішки підвищила настрій. Я відчинила шафу, і побачила купу знайомих речей. Чомусь відразу пригадалась Клер. Вона одягнута дуже добре у сукні, коктейльного типу, наряди стилю вінтаж і кежуал. Мешканці Пінсу не дотягують до цієї розкішної дівчини.

Я вирішила одягнути тоненькі джинси. На вулиці не надто спекотно, тому можна дозволити собі таку дрібничку. І синю футболку, з ґудзиками.

Розчесала ще раз волосся та заплела собі невеличкий колосок. Аманада не любила коли я ходила з розпущеним волосся, так я здавалась їй більш привабливою. Сердити сестричку, яка чомусь повернулась до образу злюки не входило в мої плани. Я повинна дочекатись на неї та Стівена. Можливо, сьогодні вони приведуть з собою Дон. Я за нею сумувала. Вона така мила, на відміну від своєї мами, жодних гострих слівець. Сподіваюсь з часом, вона не набереться усіляких там коментарів від матусі. Зараз це наймиліше створіння у світі. Я постійно з нею граюсь. Показую прості закляття з білої магії. На жаль Дон не може їх виконувати. Вона успадкувала напрям магії, від батька і володіє темною магією. Думки про Дон ще більше піднімають мій настрій.

На протязі дня я те і роблю, що очікую на появу племінниці. Думки частково затьмарюється. Мама і тато не надто намагаються розпитувати про життя у Пінсі. Їм досить вчорашньої розповіді. Все ж я наважилась запитати про зілля з Дзвіночку у тата. Він поміркував, і відповів, що вперше чує про подібне застосування цієї рослини. Мовляв смертельне зілля із дзвіночка ніхто не варить. Маму запитувати також не має сенсу. Залишається Стівен. Лише він зможе прояснити бодай щось з цією рослиною.

Очікування не найгірша річ. Мені явно є чим зайнятись. Шкільні подруги закидали почтову скриньку усілякою купою запрошень. Такі прості речі. Ось чим подобається звичайна школа. В ній не має ніяких заклять, зіль і будь-яких магічних речей. Лише учні зі своїми буденними проблемами і купа домашнього завдання. Одне повідомлення зацікавило мене. Сходити по крамницям з Камілою — непогана ідея. Враховуючи 2 місячне перебування у майже повній ізоляції, думаю сходити в торговий центр навіть на користь. Придбати декілька суконь, поспілкуватись з дівчатами, відволіктись від проблем. Досить непогана ідея. Все ж я не забуваю про Стівена, його необхідно терміново побачити.

Я не хочу ні на кого тиснути, тож вирішую зателефонувати Аманді, поцікавитись чи з’являться вони сьогодні разом з Дон.

Аманда не надто задоволена моїм телефонним дзвінком. Сестричка чомусь не в гуморі. На щастя вона погоджується прийти і взяти з собою дочку.

Ввечері Аманда зі Стівеном ідуть в театр, квитки куплені, Дон залишається під наглядом дідуся та бабусі і своєї любої тітки Меган.

Аманда не зважаючи на аналогічним вчорашньому дню настрій, виглядає також чудово. Високі підбори, срібляста сукня з величезною трояндою з боку, і відповідні аксесуари. Стівен одягнутий в білу сорочку і чорні штани, також приголомшено гарний. Його темні очі так і сяють при вигляді дружини. Помітно, що сьогодні йому довелось витримати гостренький язичок Аманди, та це ніяк не відображається на почуттях до неї. Навпаки він радий, що має змогу поліпшити настрій коханій завдяки походу в театр. Дон також виглядає дуже гарно. Невеличка блакитна сукня, зі стрічкою у волоссі того ж кольору, і бантом на талії. Вона, немов маленька принцеса.

Дон відразу ж зраділа, побачивши мене. Я також. Вона так міцно обняла мене, що здається маленька дівчинка вже не така маленька.

— Я сумувала за тобою, — шепоче вона, і притискається ще сильніше.

— Я теж, — промовляю у відповідь.

Все ніби добре, та от Аманда поспішає у театр, і Стівен зникне разом з нею необхідно щось придумати. Я залишаю Дон на свого батька. Вони завжди легко знаходять спільну мову. Залишаться ліквідувати сестричку. Знаю, що мій вчинок не дуже гарний все одно, краще ніж нічого.

— Сестричка, ти дуже приваблива, та чи мені здається, чи ні твоя зачіска щось не дуже пасує до сукні, — мама здивовано витріщається на мене. — Сріблястий колір вже не надто модний, тобі необхідно освіжити хоча б зачіску.

Вираз обличчя Аманди показує на скільки мої слова стали образою. Я ж нічого такого не зробила, звернулась до неї у її власній манері.

Мама відразу почала заспокоювати дочку, аби уникнути спалаху гніву, і повела Аманду на гору для невеличкої корекції волосся.

Стівен невдоволено спостерігав за усім, поглянувши зайвий раз на годинник. Ясно одне хлопець зрозумів мій план.

— Меган від тебе такої підстави я не очікував, — він не образився, а навпаки з цікавістю очікував на моє виправдання.

— Знаю, такий вчинок не личить добрій відьмі. Та нам необхідно поговорити.