Сини змієногої богині
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Алгоритм
- ISBN: 978-966-03-7050-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сини змієногої богині». Краткое содержание книги:
Дістав із шафи товстелезний стос паперу. То рукопис його життя. «Описание развалин и следов древних городов и укреплений, некогда существовавших на европейском берегу Босфора Киммерийского, от входа в пролив близ Еникального маяка до горы Опук включительно, при Черном море» – так назвав свою працю. Чи буде вона коли видана? Він уклав у неї все своє життя, детально описавши те, що вже назавжди зникло.
«Я знаю, – думав він, – у моїй праці мало вченості, але я точно описав те, чого вже немає».
Був щедрим, охоче ділився своїми працями з іншими, багато дарував Стемпковському, а той використовував їх у своїх працях. Під своїм, звичайно, прізвищем. Одеський археолог Бларамбер взяв у нього плани древніх городищ Боспору і видрукував їх як свої… Це був найпідступніший удар, але Дюбрюкс і його пережив. То в ім’я чого він все терпить, бідує, голодує? Щоб його отак серед білого дня обкрадали? Тоді Павло Дюбрюкс ще не знав, що пограбують не тільки його. Лиха доля не обмине й Куль-Обу.
Коли вранці доглядач керченських соляних озер приїде із солдатами до Куль-Оби, його чекатиме жахлива звістка: Куль-Оба, необачно залишена без охорони всього лише на одну ніч, пограбована.
Вхід у гробницю був розчищений, каміння, що звисало над головою, прибране. Та частина склепу, яку Дюбрюкс не встиг дослідити, розчищена, плити з долівки зняті. Під ними виявились тайники – тепер вже порожні. Назавжди.
– Пропало!.. – застогнав археолог. – Все пропало!..
Лише значно пізніше Дюбрюксу розповість знайомий грек Дмитро Бавро про подію тієї ночі. Все відбулося так: тільки-но всі роз’їхалися, шестеро грабіжників (вдень вони ховалися за ближніми горбами) розібрали каміння, яким було завалено вхід, і полізли в гробницю. Запалили смолоскипи. В нерозчищеній частині склепу швидко прибрали каміння та різні уламки і знайшли там чимало золотих бляшок. Але більше нічого не було. Нічні гості розчарувалися і вже збиралися було покинути гробницю, як тут один з них загледів під ногами золоту бляшку, що застряла в щілині долівки – так міцно, що грабіжник не міг її виколупати. Тоді всі гуртом – не пропадати ж бляшці! – ломами підважили і вивернули плиту. Коли плита впала, грабіжники ахнули – перед ними була криївка, повна золотих речей.
Розказуючи, Бавро вмовк і винувато опустив голову.
– Ну, далі!.. – завжди ввічливий і чемний Дюбрюкс не втримався і схопив грека за грудки. – Говори, що було далі. Що зберігалося в тайнику? Говори, я прошу тебе, благаю… Ти пам’ятаєш?…
Так, відповів грек, він пам’ятає. Зверху на купі золотих речей лежала важка золота гривна для шиї, на її кінцях були золоті голівки левів. Дуже гарні, додав грек і зітхнув. Пан наглядач соляних озер сам розуміє, що та гривна викликала чималу суперечку серед грабіжників. За неї одночасно схопилося троє. Кожний тягнув гривну до себе й кричав, що він перший її схопив. Грабіжники лаялись, виривали один в одного гривну, аж доки хтось не вигукнув:
– Давайте її розрубаємо на три частини, і ділу кінець!
Грек знову зітхнув і вмовк.
– Ну?! – термосив його Дюбрюкс. – Що ви зробили з гривною?
– Сокирою розрубали на три частини…
Дюбрюкс мав таке відчуття, наче щойно його самого розрубали сокирою. Задивляючись у чорні блискучі очі грека, запитав:
– Ти теж був серед тих шести грабіжників?
Бавро помовчав якусь хвилину, а тоді ствердно кивнув головою і дивився на Дюбрюкса відданими і наче аж невинними очима – великими і печально-ніжними.
– Що тобі дісталося? – термосив його Дюбрюкс. – Говори, не бійся. Хіба я тебе хоч коли-небудь зобижав?
Бавро згадав, як колись виручив його Дюбрюкс, котрий був тоді начальником митниці. Він спіймав грека з контрабандою, але пожалів – у Бавро була купа чорноголової дітлашні – і відпустив. Бавро, потупцявшись, зізнався, що йому дісталася голова лева з частиною гривни і золота бляшка у вигляді оленя…
Невдовзі в Керчі заговорили, що на базарі продаються золоті речі. Дюбрюкс ходив на базар і дещо справді бачив у перекупників, зокрема золоту обкладку горита і бляшки, але викупити їх не мав за що. Тому вмовляв і вмовляв Бавро повернути бляшку і голову лева. Зрештою, той погодився. Бляшка й справді була у вигляді оленя, що лежав, підігнувши ноги. На його тулубі були зображені лев, грифон і заєць. Під шиєю в оленя лежав собака. Вага бляшки була 266 грамів. Дюбрюкс був радий, що хоч одну таку коштовну річ вдалося врятувати. А всього, і то через багато років, пощастить скупити в перекупників вісімнадцять золотих бляшок з Куль-Оби, але то була мізерна частина з пограбованих скарбів. Шедеври були знищені, їх грабіжники переплавили в золоті бруски і продали на чорному ринку.