Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
• 30 липня 1863 р. було видано Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, у якому було наказано призупинити видання значної частини книжок, написаних «малоросійською» (тобто українською) мовою, заборонялося публікувати релігійні й навчальні книжки, хоча було дозволено видавати художню літературу.
Сумнозвісною є фраза з листа П. Валуєва імператору Олександру ІІ: «Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может».
Дію Валуєвського циркуляра було закріплено й розширено Емським указом, що його імператор Олександр II підписав у 1876 р. Згідно з цим документом, україномовні видання практично цілком заборонили.
Тільки в березні 1905 р. Російська Академія наук надіслала урядові доповідь, у якій стверджувалося, що українська є самостійною слов’янською мовою, і рекомендувалося скасувати антиукраїнські законодавчі акти 1863 і 1876 pp., що й було зроблено. Завдяки цьому з кінця 1905 р. почали з’являтись українські періодичні видання.
• 16 січня 1918 р. на залізничній станції Крути поблизу однойменного селища та села Пам’ятне, за 130 км на північний схід від Києва, відбувся п’ятигодинний бій між чотиритисячною більшовицькою армією під проводом Михайла Муравйова та загоном із київських студентів і бійців вільного козацтва, який налічував близько чотирьох сотень вояків. Бій вирішального значення не мав, але ввійшов до історії як вияв героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання біля Аскольдової могили в Києві двадцяти семи юнаків, котрі потрапили після бою в полон до більшовиків і були страчені. На похороні голова Української Центральної Ради (уряду УНР) Михайло Грушевський назвав загиблих хлопців героями, а поет Павло Тичина присвятив їм поезію «Пам’яті тридцяти».
• Протягом 1925–1928 рр. діяла так звана тристороння комісія Української й Білоруської Радянських Соціалістичних Республік (УРСР, БРСР) та Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) щодо перерозподілу кордонів. За її рекомендаціями сотні тисяч українців зі Стародубщини, Бєлгородщини, Орловщини й Придоння були депортовані в поселення Зелений Клин (південна частина Далекого Сходу), Малиновий Клин (Кубань) та Сірий Клин (Південно-Західний Сибір і Північний Казахстан).
• 1930 р. радянський уряд розпочав заходи, метою яких було «звільнення» від «куркулів» (заможних селян). Так зване «куркульське» виселення 1930–1936 рр. забрало життя десятків тисяч українців: з понад 111 000 заарештованих понад 64 000 було розстріляно, а майже всі інші загинули згодом у таборах ГУЛАГу.
• У 1932–1933 рр. Україну охопив масовий голод, який призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на землях нашої сучасної батьківщини (за винятком семи західних областей, Криму й Південної Бессарабії, які на той час не входили до УРСР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Вище керівництво Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним планувало остаточно придушити український національно-визвольний рух і фізично знищити частину українських селян.
Загальна кількість людських втрат унаслідок голодомору становить 3 млн 941 тис. осіб. Під час слідства було з’ясовано, що втрати українців з-поміж ненароджених (тих, хто міг народитися, якби не загинуло стільки людей) становлять 6 млн 122 тис. осіб.
• З травня 1933 р., коли був заарештований український поет, прозаїк і драматург Михайло Яловий і вчинив самогубство прозаїк, поет і публіцист Микола Хвильовий, почалося масове нищення української інтелігенції, яка протягом 1921–1931 рр. спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання української національної культури від інших національних культур Європи й навіть переважити вплив інших культур, зокрема російської. 3 листопада 1937 р. на честь 20-ї річниці Жовтневої революції за рішенням несудових органів було страчено понад сто представників української інтелігенції за звинуваченням у буржуазному націоналізмі. Покоління українських діячів культури, літератури і мистецтва, які наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. створили високохудожні твори, але були знищені тоталітарним сталінським режимом, згодом назвали Розстріляним відродженням.