Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
• Найдавнішим і єдиним давньоруським медичним довідником, що зберігся до сьогодні, є трактат-порадник «Мазі» – узагальнена праця про лікування травами, яку у Х ст. уклала Євпраксія Мстиславівна – онука Володимира Мономаха.
• Найвідомішими дітьми київських князів можна вважати трьох дочок Ярослава Мудрого, котрі стали королевами в різних європейських країнах. Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті правила Францією як регентша до повноліття свого сина – короля Філіпа. Згадкою про це є напис кількома мовами на її пам’ятнику, встановленому неподалік Парижа: «Анна руська – королева французька». Друга дочка Ярослава Мудрого – Єлизавета – була одружена з норвезьким королем Геральдом Сміливим, а третя – Анастасія – з угорським королем Андрієм.
• Найвидатнішою архітектурною спорудою Київської Русі, що збереглася до сьогодні, є Софійський собор у Києві – «руська митрополія», зведена 1037 р. в центрі верхнього міста. Собор нині має змінений порівняно з первісним зовнішній вигляд, оскільки був добудований у XVIII ст. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм і вишуканістю внутрішнього оздоблення Софія Київська належить до видатних світових пам’яток Середньовіччя.
Софійський собор. Київ
• Найстаріший міст в Україні – Генуезький – розташований у Феодосії. Він функціонує й сьогодні. Збудували цей міст генуезці в XIV ст. Його довжина – 10 м. Дещо молодшим від нього є Турецький міст над річкою Смотрич, біля фортеці в Кам’янці-Подільському: його було зведено в XVI ст.
• Чумаки – люди, які займалися купецьким, торговельно-візницьким промислом, – їздили на волах по сіль (переважно до Азовського та Чорного морів). Вони вміли визначати час і прокладати маршрути, хоча не мали ні годинників, ні карт. За годинника їм правив півень, якого мандрівники завбачливо брали із собою в дорогу, провідним орієнтиром було сузір’я Чумацький Шлях.
• В історичній літературі наведено чимало версій щодо походження слова «козак». Один із польських дослідників виводив це найменування від імені легендарного ватажка, що в давнину успішно боровся з татарами. Інший, теж польський учений, стверджував, ніби ця назва походить від слова «коза». Також висували версії, згідно з якими козаки – не українці, а нащадки відомих за часів Київської Русі войовничих племен хазарів. У перекладі з турецької мови слово козак означає «волоцюга, забіяка, розбійник». Очевидно, саме з цієї мови воно й прийшло до української. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а дістали його від ворога, і воно прижилося, цілком втративши негативний відтінок і позначивши лицарську звитягу і благородство.
• Запорожці голили голови, залишаючи над лобом чуприну – так званий оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, козак закладав її за вухо. Вусів козаки не підстригали, а змащували їх смальцем і закручували догори. Довгі вуса й чуприна були у запорожців особливою відзнакою.
• Віталися козаки на свій лад. Коли вибиралися в гості до чужого куреня, то, ще сидячи на конях, гукали: «Пугу! Пугу! Пугу!» Господар виглядав у віконце й відповідав: «Пугу! Пугу!» Тоді гість відгукувався: «Козак з лугу!», – а господар мав виголосити запрошення: «Повішайте там, де й наші коні», – тобто пропонував прив’язати коней до ясел і завітати до хати.
• Запорізькі козаки славилися веселою вдачею й були охочими до жартів. Зокрема вони полюбляли вигадувати одне для одного прізвиська. Того, хто спалював із необережності курінь, нарікали Палієм; того, хто розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; тому, який варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само цілком зрозумілим є походження тодішніх прізвиськ Горбач, Малюта, Черепаха, Качало, Корж, які сьогодні перетворилися на прізвища.
• На дніпровському острові Хортиця росте унікальний дуб. Товщина його стовбура – 6,32 м, діаметр крони – 45 м, а висота – 33 м. За переказами, цьому дереву вже понад 700 років.
• Славнозвісні козацькі човни – чайки – не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких сміливо підпливали впритул і які брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркського чаік-чаік, що означає «човен». Ці судна зазвичай сягали понад 12 м завдовжки й 3–5 м завширшки. На кожному розміщалося кількадесят веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці могло пересуватися до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. За попутного вітру на чайці напинали вітрило. Траплялося, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога під водою. Згодом у турецькому фольклорі з’явилися легенди про шайтанів у шароварах, котрі з’являлися із самісінького морського дна.