Коли повертається веселка
- Автор: Винник Анастасия
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1042-4,978-617-12-1039-4,978-617-12-0532-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коли повертається веселка». Краткое содержание книги:
Таня не відповіла.
– Ну що, подруго, поговоримо? – Галя витягнула з кишені кофтини пачку цигарок і запальничку. – Після того як ти поїхала, – розпочала вона, затягнувшись димом, – ти мені нічого не написала, не подзвонила, а ми ж друзі з пелюшок. Хіба для тебе наша дружба – порожнє місце?
– Галино, я сюди приїхала не для обговорення твоїх рефлексій.
– Моїх рефлексій? А ти знаєш, що я пережила після твоїх вибриків? А звинувачення, що я вкрала твої гроші? Ти все ще вважаєш, що це я їх узяла?
– Це вже не має значення.
– Не має значення? Мене тут з багном змішали, а ти хвостиком махнула – і будьте здорові! До мене приходила Романова мама, а я, дурепа, мовчала як риба. Я думала, ти хоч подякуєш. А ти! – Галя скривила рот. – Ти навіть не уявляєш, що про тебе говорили, а я казала всім, що ти порядна дівчина. – Вона усміхнулась і, подивившись на жевріючий кінчик цигарки, продовжила: – Справа давня… ну, зізнайся, з ким ти була тої ночі? Не з Романом же… – Вона збила попіл на край тарілки.
– Іди, – обірвала її Таня.
– Так це ж не твій дім, – посміхнулась Шоха.
– Галю, я вас благаю, – втрутилась Оксана Прокопівна, – ідіть, дорогенька…
– І ви туди ж! – Галя підвелася і витерла рот серветкою. – Я піду, але дам вам пораду: не залишайте її на ніч, бо зранку вона скаже, що ви вкрали в неї гроші.
Шоха загасила цигарку, взяла з тарілки шматок буженини і, зверхньо поглянувши на Таню, кинула до рота. Голосно плямкаючи, вона пішла в передпокій.
Оксана Прокопівна мовчки пішла за нею. Клацнув замок, і вчителька повернулась на кухню.
– Ви навіть нічого не скуштували, – сказала вона, сідаючи за стіл.
– Я не голодна.
Оксана Прокопівна торкнулась Тетяниної руки:
– Ви нічого не думайте. Я добре знаю Галину. І не вірю її словам.
– Дякую.
– Ну чого ви?
Кілька хвилин вони сиділи мовчки.
– Розкажіть про себе, Тетянко. Я тих, хто тут учився, майже всіх бачу. Ось Світланку Чорногуз часто бачу, вона з песиком в парку гуляє, Марійку Ромашко теж зустрічаю. Вона така ж весела, завжди посміхається… – Раптом учителька замовкла. – Знаєте, а Сашка Корсуна вже немає…
– Як немає?
– Його вбили два роки тому.
– Сашка? За що?
– П’яний родич убив. Сашко хотів його спати покласти, а той його ножем… – Оксана Прокопівна провела рукою по волоссі. – Давайте пом’янемо його, він був хорошим хлопцем. Дивишся, ніби бешкетник, а душа ніжна.
Вони випили і знову замовчали.
– А ви як живете? – запитала Оксана Прокопівна, поставивши келих на стіл.
– Як? Добре живу. В мене є син, йому двадцять один рік, ось у березні виповнився, він закінчує Академію дизайну і мистецтв. Добре малює і цим заробляє.
Таня витягнула з сумки гаманець і показала фото Дмитра. Оксана Прокопівна сплеснула руками.
– Який цікавий молодий хлопець! Він на вас схожий. І на Романа. Точно, підборіддя його! А як там Роман? – Вона усміхнулась та із зацікавленістю поглянула на Таню.
– Не знаю.
– Не знаєте? – Обличчя Оксани Прокопівни витягнулося. – А хіба ви не разом?
– Ні, ми не разом. Я його більше не бачила, ну… з того часу, як поїхала звідси. Я взагалі більше нікого не бачила, тільки Богдану Матвієнко. Ні вітчима, ні маму. І брата не бачила. Це болісно, але так склалося… Вибачте, що мучу вас цим. Нехай це залишиться між нами.
Вчителька кивнула.
– А тепер мені потрібно терміново знайти Романа.
Оксана Прокопівна притисла долоню до щоки і задумалась.
– Він поїхав одразу після вас, – сказала вона після недовгої мовчанки. – Різні плітки ходили. – Вона скривилась і махнула рукою. – Навіть згадувати не хочеться. Але всі думали, що ви змовились і втекли разом.
– Ні про що ми не змовлялись.
– А я думала, що ви – сім’я, – сумно сказала вчителька.
– Ми не сім’я, – відрізала Таня.
Якось Богдана розповіла Тані, які плітки ходили в місті після того, як вона зникла. Емоційна однокласниця була щедрою на інтонації та óбрази. Слухаючи її, Таня вкотре переконувалась, наскільки можуть виявити свою сутність люди, коли заздрять або ж ненавидять, наскільки прозорими вони стають, оголюючи всі свої недоліки, комплекси і нездійснені мрії.
Ще в першому класі в Тетяну закохався новенький хлопчик, який прийшов наприкінці третьої чверті. Худенький, білявий, блакитноокий хлопчик, який шарівся, коли говорив із нею або тільки дивився на неї, вона теж червоніла. Він приходив у її подвір’я, сідав на лавку і не відводив погляду від Тетянки. У ці хвилини вона відчувала себе найкрасивішою дівчинкою на світі. Вона так вишукано стрибала через скакалку! Намагалась не бруднити одяг, а якщо раптом десь помічала плямку, то одразу бігла додому переодягатись. Діти насміхалися з нього майже тиждень, обзивали, але він мужньо терпів. За що йому помстилися: зірвали з нього черевик і втекли. Він побіг за ними аж до річки, де його черевик викинули у воду. Але не це було найжахливішим у їхньому маленькому дитячому коханні. Найгірше, що могло статися, – це осуд з боку дорослих, які називали цих дітей розбещеними, брудними душею і думками. Ніхто не побачив у цьому дива, ніхто не посміхнувся і не помітив, як з неба зійшов ангел і торкнувся своїм ніжним крилом кохання цих чистих дітей.