Коли повертається веселка
- Автор: Винник Анастасия
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1042-4,978-617-12-1039-4,978-617-12-0532-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коли повертається веселка». Краткое содержание книги:
– Та не переймайтесь, я рада вас бачити! Скільки ж років минуло? – Вона задумалася на мить. – Двадцять два…
Таня кивнула:
– Двадцять два… без трьох місяців. Це вам. – Вона простягнула пакунок.
– Бачу, що мої заняття були марними, – з докором мовила Оксана Прокопівна.
У школі вона була єдиною вчителькою, яка заборонила дарувати їй подарунки. Інші брали все підряд. Усі обурювались, обговорювали вчителів, але традицію не порушували і чемно скидались грошима на подарунки для них.
«Найкращим подарунком для мене буде ваше життя, – сказала Оксана Прокопівна на останньому уроці. – Будьте чесними самі перед собою й іншими людьми, робіть добро і зберігайте серця чистими до останнього подиху».
– Ваші заняття не минули дарма. – Таня усміхнулась. – Я тепер журналіст.
– Я знала! – Очі в грубих лінзах розширились до неймовірних розмірів. – Я це відчувала! Мені навіть одного разу снився сон, що ви стали журналістом, – вчителька взяла пакунок.
У Жовтоводську ходили легенди про талант Оксани Прокопівни – розпізнавати в дітях здібності до певних наук, але Таня прислухалась до її слів не через це. Просто вчителька мала те, що так хотіла бачити Таня у своїй мамі: доброту і сердечність. Одного разу Оксана Прокопівна покликала її в куток і прошепотіла: «Я не знаю про ваші плани на майбутнє, але скажу вам свою думку. Ви дуже талановита, поступайте на журфак або філологію, з вас буде хороший журналіст, а якщо ви будете багато і наполегливо працювати над собою, ще й письменником станете».
Незважаючи на поганий зір, учні називали її «сокіл» і жартували, що вона на потилиці має ще одне око. Стоячи спиною до класу, вона могла зробити зауваження і завжди слушно. «Сашко, будь ласка, прокидайтеся», – вона повільно повертає голову і дивиться на Сашка Корсуна, веселого забіяку. Всі теж на нього дивляться. Його сонне обличчя червоніє, він усміхається: «Я не сплю, я мрію». І весь клас заливається реготом. «І про що ви мрієте, Сашко?» «Замовкніть, дурбецели! – обурюється Сашко і надалі серйозно продовжує: – Оксано Прокопівно, я мрію вчителювати, як ви». Всі істерично регочуть, окрім Оксани Прокопівни. Зрештою, трієчник Сашко поступає на філологічний факультет і захищає кандидатську – про це колись Тані розповіла Богдана.
– Ось, бачите, я знала. – Оксана Прокопівна пішла на кухню. – Я знала, що ви станете журналісткою. А де ви працюєте?
Таня простягнула візитку.
– Ладна? – здивувалась вчителька. – Це псевдо?
– Ні, це моє прізвище. Я змінила.
– Ладна. Вам пасує. О, так то ви працюєте у відомому журналі. «Перша столиця»! Я читаю ваш журнал. Гарне місто Харків. Інтелігентне. Я вами пишаюсь.
Брязкаючи тарілками, Оксана Прокопівна щебетала і літала по кухні. Кухня була та сама, акуратна, чиста, лише нові металопластикові вікна і нові гардини. А ще на підвіконні стояла маленька ікона. Скільки вечорів тут бувала Таня, смакуючи пироги й історії улюбленої вчительки!
Спогади перервав дзвінок у двері.
– Цікаво, хто це там? – Оксана Прокопівна простягнула Тані штопор. – Тримайте, а я піду відчиню.
Клацнув замок.
– Галино?
– Доброго вечора, Оксано Прокопівно. Йшла повз дім, побачила біля вашого під’їзду Тетянине авто. Вона тут?
– Доброго вечора. Так, тут. Проходьте, будемо вечеряти.
– Я на хвилинку.
«На хвилинку, а до кухні пройшла», – подумала Таня.
Вигляд у Шохи був упевнений і рішучий, наче вона з хвилини на хвилину кинеться на амбразуру. Вона сіла на табуретку і втупилась у Таню. Таня поклала штопор на стіл і огорнула серветкою шийку пляшки.
– Беріть, що ваша душа бажає. – Оксана Прокопівна показала рукою на стіл.
– Дякую, але моя душа бажає з’ясувати певні питання, – процідила Шоха, не відводячи від Тані очей.
– Слухаю вас уважно. – Оксана Прокопівна нахилила голову до плеча.
– Це стосується мене та її. – Галя тицьнула пальцем в Таню.
«Навіщо потрібні друзі? – подумала Таня, дивлячись на великий рот Шохи. – І хто такі друзі? Це друге “я”. “Ти мені ближча, ніж сестра”, “навіть, якщо ти когось уб’єш, я буду тебе захищати”, ля-ля-ля…».
Це була лише дещиця того, що колись вилітало з рота Шохи.
– А чого це ми не п’ємо? – запитала Шоха. – Оксано Прокопівно, а що, горілки нема?
– Горілки нема.
– Ну нічо. – Галина схопила «Кіндзмараулі» і налила в келихи. – За зустріч!
Вона випила залпом. Таня навіть не ворухнулась.
– Бридишся пити зі мною? – запитала Шоха, примружившись.