Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Юрко нахилився вперед до краю впадини, наче збирався стрибати, але поглянувши вниз, зупинився, почесав потилицю, його обличчя вмить стало кислим.

— Стрибай же! — закричали товариші.

Юрко знову підійшов до краю, переклав одну ногу через поріг, ще раз поглянув униз і забрав ногу.

— Нехай дідько вам стрибає в те пекло! Звідти людина ніколи не вилізе!

— Ти слабак! — кричали на нього з усіх боків, потім накинулись на нього, відібрали зброю, вчепилися в волосся і кудись потягли.

В стіні печери була щілина, настільки вузька, що тільки одна людина могла крізь неї пролізти. Її закривала велетенська плита. Роботи було для шести чоловік, аби здвигнути її.

Жертву, що вила і пручалася, запхали в цю щілину, дали в руки одну воскову свічку та закрили плитою. Сміх товаришів заглушив крики заживо похованого.

Потім відбувався «танок смерті». Нічого страшнішого я не бачив. Красуня Мадуш вдавала мертву, і тоді кожен по черзі танцював з нею танець. Коли черга дійшла до мене, ватажок сказав:

— Егей, хлопче, тобі ще рано танцювати з Мадуш. Поки тебе не прийняли в братство, і поки ти не пройшов випробування. Хоча ти теж вихвалявся, що насмілишся просити її руки.

— Я тримаю своє слово.

— Ну, тоді і я триматиму своє. Там, на дні озера, хустинка нареченої. Принеси! Нехай я подивлюся, чи насмілишся ти за нею стрибнути.

— Насмілюся!

(— Але ж ти цього не зробив, правда? — цікавився князь.

— Гріховна спокуса, тваринна хіть до безсоромної жінки, — диктував солтис нотарю.

— Зробив, але прошу, панове, не робіть з цього ганебний та маргінальний вчинок з мого боку. Адже я був змушений це зробити. Якби я цього не зробив, то мене так само заживо поховали б у стінній щілині, як боягуза. А з іншого боку я знав, що нічим не ризикую. Юнаком я бачив різні шахти, в тому числі і соляну. Коли палаючий сніп падав у прірву, я легко впізнав ці темно-сині прошарки, котрі лягають один на одного і означають соляну шахту. З цього легко було здогадатись, що дзеркальна поверхня не що інше, як соляне озеро, в якому людина не тоне. До того ж, коли падав другий палаючий сніп, я помітив, що до озера по стіні ведуть сходи, тож я нічим не ризикував. А от те, що хтось називає мою безцінну кохану Мадуш безсоромною істотою, цього я не терпітиму. Вона була чиста і невинна: за життя вона була моїм янголом на землі, а після смерті стала моєю заступницею на небесах. За неї я готовий битись будь з ким на списах, мечах, з булавою, оббитою цвяхами. Нехай противник буде в латах, а я в простій шовковій одежі. І своє зізнання я не продовжу до тих пір, поки цей абзац не буде стерто з протоколу, або поки не відбудеться двобій між мною та солтисом.

— Ну, солтисе, — сказав князь, — підсудний має рацію. Тож прошу або виправити задиктоване, або ж нехай відбудеться двобій на мечах, списах чи з вкритими цвяхами булавами.