Богиня і Консультант
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0280-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Богиня і Консультант». Краткое содержание книги:
* * *
Володимир Єшкілєв (нар. 1965) — письменник, метафізик, мандрівник, якого з дев'яностих років називають «сірим кардиналом сучасної української літератури». У пустелях Єгипту і Палестини, у тибетських монастирях і на степових курганах Причорномор'я Єшкілєв уже десять років збирає «знаковий залишок» прадавніх містичних знань, далеке відлуння від тих Часів Присутності, коли посланці вищих сил перебували серед наших далеких предків. Для Єшкілєва епохи не відокремлені одна від одної незламними стінами і течія історії безперервна: від легендарних Праматерів людства до теперішніх інтриг глобалізованого світу триває планетарна гра сил Світла і Темряви.
— Ага. Мутна історія, кажеш? Кумарні літописи республіки Ганджубасії… Тема знайома. Ну, намучився ти з тою Анжелою, брате, не хочу навіть уявляти… Співчуваю. А тоді, скажу тобі, коли вона до тебе у ліжко стрибнула, як ми всі тобі заздрили! Півміста жаба душила, я тобі атвєчаю. Півміста! Та-а-ака дєфф-ка! Та-а-акі ніжки! Чудо з обкладинки! І де воно все, Міта-брате, де? Фата моргана, брате, міражі у пустелі…
Компаньйони підняли склянки, випили. У залі нічного клубу вони залишилися останніми клієнтами. Живу музику давно замінив автомат. Бармен з офіціантом про щось напружено шепотілися. «Ага. Контора халдейська перетирає… І всі мені співчувають… Сучари…» — подумав Мітелик. Світ навколо нього від алкоголю став м'яким, теплим, але від того ще бридкішим.
Буття хиталося під вагою зла. Братана Боба вбили, дружина знову в лікарні, донька в її батьків, куди винного у всіх бідах Валерія Петровича пускають лише на великі свята. І то через раз. У чотирикімнатній колишній квартирі Новака, яку той після розлучення відступив Анжелі, порожньо й неприбрано. Купа немитого посуду, сморід на кухні. А на ранок він має розробити пропозиції щодо стратегії розвитку будівельної компанії, яку планував придбати один із клієнтів ФПП. Але його ноутбук із базою даних залишився в офісі Фонду.
«Упс, — сказав собі старший консультант. — Яке паскудне життя. Все, що ти робиш сьогодні, мало бути зробленим ще вчора. І жодної вдячності для тебе не передбачено. Жодної. Лише звіздюлі від різноманітного начальства. Шеф невдовзі поїде собі на «Cadillac'i», а його задовбаний старший консультант буде їздити на маршрутному бидловозі. Яке паскудне життя…»
— Так, шльоцики, мать вашу, де ж оті ваші дєффкі, га?! — через усю залу запитав Мітелик халдеїв. Офіціант йому не подобався. Йому здавалося, що той належить до модифікованої статі.
— Зараз будуть, — відізвався той (та), не обертаючись. Певно, компаньйони йому (їй) теж не подобалися.
Мітелик раптом відчув страшенну втому. Після мандрів горами гуділи нетреновані ноги. У голові виник туман і почав уперто оточувати зорові нерви. Валерій Петрович зрозумів, що, за гамбурзьким рахунком, вже не хоче ніяких «дєффок» і «тьолок», а хоче лише до ліжка. Він подивився на Яру. Той сидів, бадьорий та злий, і хитро дивився своїм супероком на зів'яле обличчя старшого консультанта.
— Воспоминания бередят душу? — спитав Яра.
— Спогади пердять в душі, — безнадійно відповів Мітелик. І сам здивувався великій істині, схованій в цих випадкових словах.
— Значить, ти, брате, вже вступив у свій снайперській вік, — резюмував Яра і потягнувся до пляшки.
Мітелик хотів запитати, що таке «снайперський вік» і як він примудрився до нього вступити, але не встиг. До їхнього столику з коктейльним шиком підгребли замовлені дами. Вони здалися йому яскравими, розчиненими навстіж і дуже високими. «Якісь баскетболістки», — подумав син артилериста. Він почав міркувати, що буде, коли одна з цих «баскетболісток» під час окучування закине йому за спину свої кілометрові ноги. Серед усіх цих прогностичних міркувань він якось непомітно втратив просторово-часову відповідальність. Туман оточив його, як німців під Сталінградом. У тому тумані хтось сміявся, хтось когось називав Свєтою. Один із найдовших днів у житті старшого консультанта В. П. Мітелика закінчився без підбивання підсумків.
Валерій Петрович прокинувся у власному ліжку. Він лежав на зім'ятих простирадлах круглого сексодрому, котрий, як і переважна більшість меблів у квартирі Анжели, залишився від часів перебування тут Новака. Анжела розповідала, що сексодром було зроблено за спеціальним замовленням. Новак побачив такий в американському журналі й заплатив місцевим мебельникам непристойно великі гроші за точне відтворення журнального дива.
Поряд із собою Мітелик побачив незнайому дівчину. Одягнена лише у червоні трусики, вона спала або прикидувалася сплячою. Мітелик не міг згадати, яким чином ця дівчина опинилася в його квартирі. Він вирішив, що це одна із тих двох «дєффок», яких Яра замовив у «Галактиці». «Напевно, Одноокий із другою хвойдою десь у вітальні або ж у кімнаті Анжели», — продовжував розмірковувати Валерій Петрович. Голова була важкою, але звичної похмільної нудоти він не відчував. Цей феномен син артилериста записав на рахунок високої якості спожитого алкоголю.
Він раптом впіймав себе на захопленому спогляданні дівчини. Її тіло вигідно відрізнялось від фронтової плоті стодоларових путанок, яких Мітелик замовляв у київських готелях під час відряджень. Здавалося, важка війна між способом життя і молодими енергіями плоті ніколи не велася на просторах наявного юного організму. Струнке тіло з виразними м'язами спортсменки немов випромінювало здорову і невимушену хіть. Цьому тілові радше пасувала гімнастична зала, аніж пропахлі горілкою і спермою номери провінційних готелів.