Богиня і Консультант
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0280-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Богиня і Консультант». Краткое содержание книги:
* * *
Володимир Єшкілєв (нар. 1965) — письменник, метафізик, мандрівник, якого з дев'яностих років називають «сірим кардиналом сучасної української літератури». У пустелях Єгипту і Палестини, у тибетських монастирях і на степових курганах Причорномор'я Єшкілєв уже десять років збирає «знаковий залишок» прадавніх містичних знань, далеке відлуння від тих Часів Присутності, коли посланці вищих сил перебували серед наших далеких предків. Для Єшкілєва епохи не відокремлені одна від одної незламними стінами і течія історії безперервна: від легендарних Праматерів людства до теперішніх інтриг глобалізованого світу триває планетарна гра сил Світла і Темряви.
Маленьке авто блискавично проїхало довгу Колійову вулицю і завернуло на Залізничний міст. Ще кілька хвилин — і розжарене сонцем місто лишилося за багажником автівки.
— Ну, тепер поганим хлопцям нас не знайти, — припустив Валерій Петрович. Йому було весело.
— Не тринди, — відізвався Одноокий. — Якщо їм сильно припече, брате, вони нас знайдуть за десять хвилин. Але є надія, що вони нас досі вважають за клоунів.
— А може, ми і є клоунами?
— Можливо.
— Навіть так? А як же бути з тими кілерами, яких ти, крутий брате, по цигарки посилав?
— Саме це питання ти хотів мені задати?
— І це теж.
— Тоді задавай наступне.
— Наступне… Ок, брате, ти з'їхав з теми. Я тебе зрозумів. Ось воно, наступне питання: чому ті, хто шукав реліквію у квартирі, відразу взяли і вбили Боба з Іркою? Чому вони не спробували їх допитати?
— Це ти задав мудре питання, брате. Я теж про це думав. І твердої відповіді в мене нема. Є кілька припущень. Перше: вони вважали, що Боб з Іркою не знають, де реліквія…
— Сумнівно.
— Отож-бо, сумнівно… Я цю версію майже відкинув. Друга версія, яка мені особисто подобається: вони були на сто двадцять відсотків впевнені, що реліквія у квартирі. Хтось їх у цьому впевнив ще до нападу.
— Хто?
— Я боюся помилитися, але думаю, що Ірка.
— Ірка?
— Це лише припущення… Не виключено, що все було зовсім не так, що насправді вони чинили опір, кричали. Кілерам довелося їх вбити до початку допитів. Це вже третя версія.
— Ти казав, що кілери були профаками.
— У цих справах навіть профаки не можуть гарантувати, що все піде за сценарієм. До речі, до обшуку вони не були готові.
— Але ти казав, що шукали вони ретельно.
— Ретельно, так. Але ретельність теж буває різною. Можу тобі точно сказати: вони не мали інструментів для справжнього обшуку. Відповідно, не зондували каналізацію і вентиляційні отвори глибше, ніж на півтора метра.
— Не мали зонда?
— Маєш рацію. Не продивилися зондом. Лише пхали шматок дроту. Я був потім у квартирі. Бачив той дріт. Він там досі валяється. Також вони не мали спеціальних голок для проштрикування м'яких частин меблів. Тому роздерли їх ножем. У туалеті зірвали плитку, значить, у них не було навіть простих приладів для пошуку порожнин у стінах.
— А це хіба прості прилади?
— Скажімо так: не надто дорогі й доступні для спеціалістів.
— Зонд, прилади… Може, ми з тобою переоцінюємо замовників?
— Як вчив народний класик: знають навіть діти, що краще перебздіть, ніж недобздіти.
Вони довго сміялися. Цей сміх зняв напругу, немов у світі тонких енергій розсмокталося якесь недобре згущення. Потім Мітелик запитав:
— Але якщо Ірка була з ними у змові, то чому вона просто не винесла їм реліквію. Для чого було вриватися до хати, вбивати…
— Хіба я сказав, що вона була з ними у змові? Вони могли підслухати її розмову, вона могла про щось сказати подрузі…
— Але це міг бути й Боб.
— Боб був обережним. Він знав.
— Знав?
— Думаю, що знав. Ні, не думаю, а на сто двадцять п'ять, на триста відсотків упевнений. Тому вони його вбили. Його з Іркою. Вони повинні були знищити свідків. Як знищили професора. Інакше вони б прийшли по реліквію, коли господарів не було вдома. От як ми сьогодні… А зараз, Міта-брате, у нашій бойовій команді відбудеться поповнення.
Машина пригальмувала поряд із невиразною двоповерховою спорудою. Перед її фасадом було розміщено щось віддалено схоже на дитячий спортмайданчик. Низенькі турніки і лави були розмальовані сірими і жовтими смугами.
— Де ми? — Валерій Петрович здивовано роздивився навколо.
— Це школа-інтернат.
— …?
— Ти маєш усе зрозуміти правильно. Чекай, не питай нічого… Я зараз піду до цієї школи і повернуся з одною дівчинкою, вона сяде до машини, ти, брате, не повинен робити великі очі. Вона нам на тій дачі буде дуже потрібною…