Гноми і забіяки [Ei, slėpkitės! - uk]

Тепер лишилося тільки, щоб начальник черкнув у куточку: «Комірн. Пацюкові. Видати одну пучечку», — і внизу нашкрябав підпис.

Але рак не квапився. Він спокійно закінчив трощити рибку, яку, видно, спіймав на прогулянці, і, ворушачи щелепами, скоса позирнув на заяву.

— Гм… гаразд, — сказав він. — Добре придумано. Та як я накладу резолюцію? На такому ж папері чорнило не тримається.

Але Шюрпе все обдумав і передбачив:

— Не обов'язково чорнилом, — відповів він і подав ракові свій багнет. — На воску можна писати й оцією колючкою.

— Гарразззд, — знову протягнув рак, оглядаючи інструмент. — Прийдете, коли моя клешня відросте, — тоді й підпишу.

— Та коли ж це буде?! — не приховуючи досади, вигукнув Лемтуріс.

— Коли відросте… — повторив начальник. — Я не лівша, а моя права, як бачите, постраждала на війні.

— Я ж казав, що він з нас глузує! — докинув Аліс. — Треба добре пригостити Пацюка, і тоді — ось побачите — він дасть кристаликів без ніякої резолюції.

— А як же ми його пригостимо?

— А ось, дивись! — Аліс про всякий випадок поклав у рюкзак добре влежаного горішка. — Чудовий гостинець Пацюкові.

— Не гостинець, а хабар! — невдоволено поправив Шюрпе. Він був упевнений, що гномам так не годиться робити. — Даючи хабарі, ми тим самим доконуємо злочин перед справедливістю. Хіба можна таким негарним шляхом досягати шляхетної мети?

— Ех ти, грамотій!.. — зневажливо кинув йому Єгіс. — 3 великого розуму глузд втрачаєш. Хіба ти не бачиш, які тут порядочки? Не помажеш — не поїдеш.

Лемтуріс намагався знайти середину:

— У своєму лісі, — сказав він, — ми поводимось і будемо поводитися так, як каже Шюрпе. А тут, на жаль, у нас немає іншого виходу.

Він узяв горіха і пішов до Пацюка поговорити віч-на-віч. Гноми здалеку стежили за ним і бачили, як Пацюк розсміявся, — очевидно, довідався, що їхня заява нічого не допомогла, — потім захитав головою і нарешті, озираючись, почав щось шепотіти Лемтурісові. Ватажок щось сердито відповів йому, Пацюк невдоволено махнув хвостом і поплив од Лемтуріса.

— Що для нього той горішок, — сказав Лемтуріс гномам, повернувшись, — Пацюк полює на живу здобич. Знаєте, що він мені запропонував? Каже, обеззброй одного із своїх, а далі я вже сам упораюсь.

— Погань! — вилаявся Єгіс. — Добром тут ми нічого не вдіємо. Якщо ті черепашки ще не закрилися, підкрадімося до них і схопимо по кілька зерняток.

— Стривайте, стривайте… — знову не погодився учений. — Якщо ви збираєтесь красти, то крадьте без мене.

— Ну, а що ти пропонуєш розумніше? Що?

— Треба подумати, — каже Шюрпе.

— Він знову за своє! — розсердився Єгіс. — Видумав заяву, а що з того? Хіба не бачиш, що тут як не вкрадеш, не віднімеш, то й макового зернятка не матимеш. Віддав багнета — дивись, щоб хоч живим звідси вибрався!

Аліс і Лемтуріс мовчали, але було видно, що вони більше схилялися до думки Єгіса.

— Оці ще мені учені! — не вгамовувався Єгіс. — Ну, такі ж непрактичні! Такі мрійники… Прямо-таки не допомагають, а заважають.

— Як собі хочете. Можу й не заважати, — відповів ображено Шюрпе. — Як знаєте.