Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Захисний націоналізм характеризує такі об’єднані спільною пам’яттю утворення, які відчувають небезпеку для свого існування — чи то внаслідок своєї нечисленності (як-от литовці, грузини, чеченці), чи то через загрозу з боку їхніх експансіоністських сусідів. Думки тих спільнот, для яких характерний такий вид націоналізму, звернені радше всередину, ніж назовні, внаслідок чого вони виявляються неспроможними розвинути успішні стосунки із зовнішнім світом. Захисний націоналізм є засобом опору від зазіхань ворожих Інших на їхню ідентичність, але його дуже часто тлумачать як ксенофобію або антисоціальну поведінку. Таке тлумачення саме по собі є виявом колоніальних нахилів, оскільки воно штовхає Інших у прокрустове ложе дискурсивного простору, окресленого медіаторами, котрі представляють головні політичні потуги.
Експансивний націоналізм спрямований радше назовні, ніж усередину, і тому менше усвідомлює власний шовінізм і свої колоніальні устремління. Десь у такому привілейованому просторі, сформованому завдяки усвідомленню своєї нинішньої величі та успішному нав’язуванню Іншим власної думки про себе, лежить прагнення захопити землю Інших, встановити там власні інституції і вести власну діяльність. У різні періоди сучасної історії нації зазнавали суворої критики з боку колонізаторів, що гальмувало їхній розвиток і забирало багато енергії, яку вони в іншому разі могли б спрямувати на розбудову суспільства та індивідуальний розвиток. Колоніалізм може з’являтися і з’являється в різних куточках світу, і його об’єкти не обмежуються тільки небілими не-європейцями.
Швидке зростання населення у XIX і XX століттях збіглося з посиленням націоналізму та додало йому енергії. Зростання густини населення полегшило поширення найбільш визначальних політичних та інших міфів, необхідних для формування «створених в уяві спільнот». «Нація-як-народ» (на відміну від «нації-як-імперії» та «нації-як-держави») увібрала в себе деякі релігійні ідентичності минулого. За відсутності можливостей, що їх надає підтримка своєї держави, люди, котрі належали до бездержавних націй, яких було чимало в XIX столітті та які продовжували активно звертати на себе увагу на початку XX століття, спрямували свою творчу енергію на плекання та утвердження почуття належності до нації в літературі і дискурсивних працях, а іноді й у війнах.
Розвиток національної ідентичності потребує певної соціокультурної свободи. Тому представники захисного націоналізму витрачають свої ресурси на опір панівній імперській владі, від чого страждають інші види діяльності. Численні національні повстання у XIX столітті в Європі та в царській Росії виснажували ресурси малих націй, тоді як імперії радо користувалися їхніми ресурсами. Це добре виразив Ромуальд Трауґутт (Romuald Traugutt), керівник польського повстання проти царизму 1863 р. На запитання, чому він взяв участь у постанні, хоча й був людиною, зануреною в книжки, несміливою та слабкою фізично, Трауґутт відповів так: «Бог вимагає від людини доброчесності, а стати доброчесним у рабстві значно складніше, ніж у середовищі свободи». Відповідь Трауґутта означає також, що, на його думку, для досягнення свободи спершу треба отримати політичний суверенітет.