Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм

Нині вкрай необхідна таксономія, яка розмежувала б, з одного боку, зусилля, спрямовані на вивчення і культивування історії та ідеалізованих традицій певної нації, та, з другого, — зусилля з метою самоствердження шляхом підкорення та придушення традицій інших націй, самоствердження, характерного для різновидів націоналізму, які є проявом гегемонії непохитних маскулінних культур. Потрібно подолати страх перед есенціалізмом, який спрямований проти розвитку нової таксономії націоналізму 19. Функціоналісти зробили деякі корисні розмежування, але випустили з уваги міфологію націоналізму. Карл Дейч (Karl Deutsch) позбавляє націоналізм його спільної історії та пам’яті, розглядаючи його як явище соціальної заміни (social exchange). Отже, нація є «спільнотою спілкування» («community of communication»), що існує в теперішньому часі, який триває вічно 20. Бенедикт Андерсон (Benedict Anderson) шукає корені націоналізму в освіченості, вказуючи, що освіченість уможливила «уявні спільноти», яких не існувало раніше 21. У цьому полягає відмінність від теоретиків націоналізму XIX та початку XX століття — від німецьких романтиків і патріотів у країнах Центральної Європи до американського президента Вудро Вільсона, які впроваджували у свій дискурс релігію, географію, звичаї та історію 22. Чимало теоретиків націоналізму дала Німеччина (яка є також і батьківщиною творців патологічного націоналізму, починаючи від Й. Г. Фіхте і закінчуючи націонал-соціалістами). Адам Міцкевич і Лайош Кошут були представниками Центральної Європи, які виступили проти тих патологічних різновидів націоналізму, які називають імперіями; вони захищали національні держави в епоху, коли імперії були в розквіті, колоніалізм переживав час свого максимального поширення, і здавалося, що національне самоствердження малих і середніх за розміром націй у Європі придушене вже назавжди. Їх було виключено із загальноприйнятої інтелектуальної історії Європи, хоча опосередковано їхня роль була дуже значною, і можна було уникнути пролиття потоків крові, якби їх вислухали 23. Твори Адама Міцкевича та Юліуша Словацького про російський колоніалізм дуже цінні, однак вони залишаються в скарбниці центральноєвропейської думки, проіґнорованої американською єдиною інтерпретацією, яка надавала перевагу гегемонії російської та німецької інтерпретації 24. Популярний і неупереджений виклад таких демократичних поглядів з’являється в різноманітних документах Організації Об’єднаних Націй і публікаціях таких міжнародних органів, як, наприклад, Організація безпеки та співробітництва в Європі. В одній із таких публікацій дається визначення нації як групи людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою (однак не обов’язково кровними зв’язками, що є тією характерною особливістю націоналізму, яка відрізняє його від расизму), і що націоналізм полягає в усвідомленні такої ситуації. Згідно із таким поглядом на націоналізм, «людство природним способом поділяється на нації, які різняться між собою особливостями, що склалися історично». Отже, національне самоуправління є природною та легітимною формою правління, і національна держава є найбільш природною формою організації груп населення 25. Тут виразно відчувається вплив підходу Вільсона, згідно з яким визнається ідентичність націй і їх тривалість у часі.