Київ.ua

Увібгав брудні речі в плетений кошик у ванній: щось забагато їх назбиралося – насилу закрив! Треба буде дати цьому раду. Так, ніби чисто. Добре, що килимів немає, все-таки без них легше. А може, найняти хатню працівницю? Хоча – нащо? Зрештою, вдома він буває мало, майже не смітить, а зараз можна і Лару попросити, заодно й перевірити, яка-така з неї господиня, не все ж по ресторанах ходити.

Вже майже від дверей повернувся, добре, що взутися не встиг. Риби! Вони ж звикли їсти за розкладом: або зранку о сьомій, або ввечері, теж о сьомій. Так просто – завжди о сьомій.

Прийшла есемеска від тестя: «За годину планую заїхати до тебе. Треба поговорити!». І про що, цікаво, їм говорити? Про його кохану доцю? То з нею й розмовляйте, як таку розумну виховали! Та й пізно вже – нічого міняти, тим більше скасовувати побачення з Ларою, він не збирається. От що точно зробить, то це нап’ється. Ех, давно він цього не робив! А от розумниця Льона йому завжди казала: in vino veritas. Так! Саме так, істина завжди у вині або в чомусь міцнішому.

Чудовий вечір! Цей вечір починався так звично, нудно і навіть депресивно, а закінчився казковим прильотом чарівника (хай не в блакитному вертольоті, а в жовто-білому таксі, але яке це має значення?) із ним і Ларискою на борту просто під самісінький його під’їзд. У дверях – записка: «Був. Тебе не застав. Заїду завтра». Сказав Ларисці, щоб не зважала і почувалась як у себе вдома (ха-ха, йому здалось, що вийшло смішно, і вона теж засміялась у відповідь, отже, оцінила).

Коли вона вийшла з душу, зрозумів, що, незважаючи на все випите за сьогоднішній вечір, на цей приємний туман у голові, повести її до спальні не зможе (там, де все нагадує про Льону, просто не вийде, нічого взагалі не вийде)! Тицьнув пальцем на комод із білизною: «Візьми що-небудь. Постели там, на дивані. Він, диван… е-е-е просто великий… Великий такий, якщо його розкласти… Значно більший за те довбане ліжко. Ну, ти розумієш…».