Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Ні.
— Що означає «ні»?
— Те й означає — ні. Ви запізнилися з вашою пропозицією. Ми переговорили з дружиною і знищили ту реліквію, яка вас цікавить.
Після паузи знову вступив Майк Гаммер.
— Це не є правда.
— Це є правда, — твердо промовив Ігор. — Знаєте, в нас є приказка: зробити щось для святого спокою. Моя дружина пошкодувала про те, що погодилася взяти участь у телешоу, бо почалися різні сумнівні дзвінки. Словом, ми не маємо реальної змоги посприяти успішному розвитку вашого бізнесу та в цілому російсько-американських стосунків.
Після того розмова зіжмакалася, американці почали повторюватися, в їхніх очах читалася недовіра, та врешті-решт вони змушені були відкланятися. Джейсон Борн, кивнувши на візитівку, яку Галина стискала в руці, попередив: у разі зміни рішення можна просто послати повідомлення електронкою. Дзвонити в Америку надто дорого. Вони завжди готові зустрітися, поновити розмову й навіть переглянути умови домовленості.
— Я все правильно сказав? — запитав Шульга дружину, коли вони лишилися самі.
— Не зовсім, — Галина посміхнулася кутиками вуст. — Ти зовсім не поцікавився сумою. Може, там гроші, заради яких варто відродити дідові нотатки з попелу.
— Ти справді цього хочеш?
— Ні, звичайно, — тепер вона посміхнулася широко і обняла чоловіка за шию. — Я практично не знала діда Павла, та навряд чи він пристав би на таку пропозицію.
— Але ж, сонце, і кацапи, і америкоси праві: для нас із тобою записи Гармаша не мають жодного практичного застосування. Скарб нібито нашими знайдений, але в чужій землі захований. До речі, ти ж так і не намагалася прочитати дідову писанину.
— Мабуть, настав час, — погодилася Галя. — І потім, бач, як американоїди все обставили. В нас із тобою так не вийде, а в нашої держави — так поготів. Бачте, вони почнуть вкладати бакси в кацапську промисловість, а тим часом під цим прикриттям золото з надр тягти. Вони, коли вірити панові Костю, окуплять свої витрати мінімум у три рази.
— До речі, як там твій пан Кость?
— Йому ось вісімдесят років скоро. Поїдемо, привітаємо?
Дідовому другові Галина нічого не розповіла про телешоу та його наслідки. Сам він мав у розпорядженні старенький чорно-білий телевізор, дивився лише новини та фільми, інші програми його не цікавили.
До нового, дві тисячі четвертого року Шульгів більше ніхто не турбував, і вони думали — обійшлося, забулося, всіх перехитрили.
Після Водохрещі нотатками Гармаша зацікавилися знову. І цього разу — рідні українські бандити.
9
Ці не висували жодних умов. Спочатку на підприємця Шульгу несподівано навалилася податкова, його викликали для вирішення всіх проблем у районну податкову адміністрацію. В кабінеті інспектора сидів чоловік років за сорок, волосся на дбайливо підголених скронях уже взялося сріблом, хоча сивина лише почала свій наступ. Податківець мовчки вийшов, а чоловік із сивиною на скронях почав без передмов:
— Ви собі проблем хочете, Ігоре Миколайовичу? Дуже просто ми вам проблеми створимо, і бізнес ваш на хер закриємо.
— Здається, я комусь відраховую…
— Сидіть спокійно. Ви нам відраховуєте, ми тримаємо не лише цей район — вам, пане Шульга, страшно стане, коли я почну казати, кого та де в нашій незалежній державі ми ще контролюємо. Коротше, попали ви.
— Нічого не розумію…
— І не треба, дядьку. Словом, так: є інформація про вашу дружину. Вона знає щось про якесь там золото. Існують якісь записи в зошиті, схеми, словом, докладно розписано не для лохів, як до нього дістатися.
— А той, хто дивився телевізор, у курсі, що золото — в Сибіру?
— В курсі. Ви думаєте, нема кого туди послати і нема як рудятину сюди переправити? І на хріна сюди, коли можна напряму в Голландію чи Бельгію. Словом, я зараз говорю з вами від імені тих, хто знає, як те золото знайти і що з ним далі робити.
— Гм, — Шульга вирішив потягнути час, він справді ще не зовсім оговтався. — Ви… не знаю, як до вас звертатися…
— І добре. Не знайте собі.
— Хай так… Словом, ви не виглядаєте наївною людиною. Чому ви берете на віру таку відверту туфту, як казочка про скарби в тайзі?
— Тому, що не виглядаю наївняком. Наші люди довго аналізували, прикидали член до носа, і надумали: вся ця історія — не фуфло. Віддавайте зошит чи що там у вас — і можеш працювати спокійно, скільки живеш, стільки нікому нічого не винен. Від податків тебе звільнять, «дахові» платити перестанеш. Взагалі перспектива шикарна: будь-який твій бізнес піде без проблем. Після того, звісно, як зошит буде в нас.