Битi є. Книга 1: Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1282-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Битi є. Книга 1: Макар». Краткое содержание книги:
Загальмував, виматюкався.
— Блін! І де паркуватися?!
Утиснув «Кіа Сіїд» поміж «лексусом» та іржавим «жигулятором», не вийшов — вислизнув. Тож ляснути дверцятами не вийшло. Та й безтурботних панянок не спостерігалося — усі кудись бігли, неслися, поспішали… З відчиненого вікна чиєгось авта — радіо. «У Києві дванадцята година…» Макар скривився із прикрістю, посунув до квіткової крамнички біля «Олімпійського». По пелюстки.
Поріг тут був зависокий. Про те навіть табличка малася — «Обережно! Високий поріг». Макар мимоволі втупився в підлогу, увійшов до крамнички, інстинктивно стиснув ніздрі — надто багато запахів… І раптом закляк — біля прилавка спиною до нього стояла дівчина. Макар не бачив її обличчя, але короткий плащик відкривав ідеальні ніжки, такі стрункі й витончені, що механікові раптом до вереску сильно захотілося торкнутися їх. Знітився.
— Ні! Тільки не троянди! Крокуси… Білі крокуси, — почув голос тоненької, гнучкої, як лозинка, панянки з довгим прямим чорним волоссям і неймовірними ідеальними ногами.
Опустив очі долу і тільки тепер помітив на правій нозі дівчини шрам — довгий, сантиметрів десять завдовжки, рівний і тонкий, наче проведений під лінійку «кохінором Т1». Починався на рівні колінки, закінчувався на середині литки. «Так навіть краще», — подумав чогось.
— Які квіти бажаєте? — почув голос продавчині.
Отямився. Дівчина з білими крокусами уже йшла геть.
— Квіти? — наче з конопель. — А-а… Квіти. У вас немає таких…
Геть із тої крамнички. Перечепився — поріг! Про те навіть табличка малася. Вискочив. Озирнувся — чорноволосої дівчини ніби й не було ніколи. Стовбичив посеред рухливого натовпу, дивувався: що то шарпає зсередини? В душі ридали запитання, змивали звичні відповіді, а нових давати не хотіли, ніби й не було вже часу на нові відповіді. Ніби запізно.
О десятій вечора перелякана Марта своїм ключем відмикала двері власних дворівневих апартаментів біля цирку. Не робила цього вже майже рік і поклялася не робити ніколи, поки там мешкатиме коханий Сасунька. Ото тільки раз порушила власне правило — заради Баклана. Клятий полковник! Став би генералом, Марта би, може, й відбила його у законної дружини. Дуже вже ласий до Мартиних принад.
Оце й сьогодні… Марта перехрестилася, що шеф поїхав, налаштувалася до свята підготуватися, а тут — стиць! — Баклан. Пам’ятав про Мартин день народження, феєрію влаштував до ночі, бо назавтра мав у відпряження пхатися. І як йому відмовити, коли Володимир Гнатович свого часу Марті пояснив суворо: Баклан потрібен, тож для Баклана у нас відмов бути не може! Години зо дві по ліжку гоцали. Аж простирадла зопріли. По тому Баклан подарував Марті справжній діамантик — «Лялечко, це тільки початок!» — і повів до ресторану. Два рази Марта випурхувала до туалетної кімнати, нервово набирала номер Сасуньки. Хоч попередити, що затримується. У справах. Та мобільний коханця не відповідав, і Марта геть знервувалася поміж фуагра та фондю з сухим червоним. А коли Марта нервувалася — Марта їла. Якось це її відволікало. Ну, і нажерлася донесхочу. Коли Баклану раптом зателефонував син і полковник за хвилину розпрощався зі своєю «лялечкою» — бо діти не дружина, дітей травмувати не можна, й офіцери це знають! — Марта почувалася одним великим напханим шлунком.
Таксі везло до апартаментів біля цирку, трамбувало жирну вечерю на розбитих шляхах, а вона усе набирала номер Сашка. Де?.. У передпокої власних апартаментів Марту ледь не знудило.
— Господи… Нащо ж я стільки їла? — пішла до вітальні обережно, бо чомусь перелякалася до смерті — тихо, як на кладовищі, темно… Нема тут життя. Онде люстра італійська є, меблі з випендрьожем, сходи з дубу на другий, а життя — нема.
— Сашенько…
Руки до серця, поглядом — до Бога. Спаси і збережи! Спаси і збережи для Марти її любов! І ви, янголи небесні… Чуєте? Зверху… як не з неба, так точно з другого поверху — наче скиглить хтось. Як не янголи, так точно Мартина Сасунька солоденька. Рвонула — підбори повигиналися.
Він стогнав у темній ванній. Скрутився на підлозі — у самих тільки трусах із принтами придуркуватого Гомера Сімпсона — Мартин подарунок. Ввімкнула світло і аж очі долонею прикрила — наче хто живою кров’ю в лице бризнув. Уся білосніжна кахлева підлога великої ванної кімнати з вибагливою ретро-ванною на гнутих ніжках, здоровезним умивальником з мармуровою стільницею, плетеними з лози кріслами, таким самим плетеним кошиком для брудної білизни і дзеркалом на всю стіну густо засипана пурпуровими трояндовими пелюстками. Вони вкривали біле грубим шаром і чомусь здалися Марті такими ж прозаїчними й твердими, як сирі макарони дивної, пелюсткуватої форми. І тільки скручене тіло юного коханця — тонуло в пелюстках — нагадувало: усе то Мартині дурні фантазії.