Битi є. Книга 1: Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1282-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Битi є. Книга 1: Макар». Краткое содержание книги:
До кабінету зайшла насторожена Марта.
— Сашо! Володимир Гнатович повертається.
— Чудово, — й справді зрадів.
— Рома документи впорядковує, а ти швидко до Ради… Перевір: чи не відсунули законопроект Володимира Гнатовича.
— Безумовно…
Вилетів. У горлі лоскоче: круто, що Сердюк повертається. Із ним механік скоріше зрозуміє, як із того зиск мати. А Макс… Що про нього думати? Макс йому не перепона. Замкне серце і викреслить мажора. І спомини. І Любу… І Гоцика. І халупку на Костянтинівській, де вони плекали свій космос. Йолопи! Аби відчути космос, Макар прикупить космічний корабель разом із космонавтами.
Ускочив до ліфту… У кабінці стояв Макс.
— Добридень…
Макс не відповів. Кивнув. Зухвало й зарозуміло, як здалося Макарові. Насупився…
— Як справи? — для годиться запитав Макар.
Макс знову кивнув, мовляв, нормально. Глянув на механіка. Макарові здалося — був би час, Макс неодмінно запитав би про Любу. А не вийде! За мить ліфт смикнеться, зупиниться, і Макар устигне лише сказати: «На все добре».
Ліфт смикнувся і зупинився. Поміж поверхами. Макс нервово тицьнув у кнопку виклику технічної служби і раптом запитав:
— Ти… про Любу нічого не чув?
Макар не відповів. Хитнув головою — ні.
— А Гоцик де? — запитав несподівано для себе.
Макс усміхнувся недобре, пальцями по кнопках.
— Люба… — сказав, наче й не почув про Гоцика. — Люба… ставить такі незручні запитання… Тобі теж?
Макар почервонів до скронь: чого ти від мене хочеш, суко?! Розвів руками, мовляв, не розумію…
— Така в неї мрія чудна була… — вів далі Макс. — Андріївський впорядкувати… Бруківку вкласти рівно… Ну, і на кого лишила… Андріївський…
Макар згадав, як вони з Любою й Гоциком вешталися узвозом, шпорталися на розбитій бруківці… Було… Може, він колись… Ліфт смикнувся, зрушив з місця.
— Побачимося, — пробурмотів увічливо.
Макс не відповів. Кивнув, пішов геть. Механік вишкірився услід: «Хоч подавися своєю пихою, покидьку, а в Люби першим був я, а не ти! І в татуся твого першим стану… Побачиш!»
Володимир Гнатович Сердюк повернувся в Україну наприкінці березня дві тисячі дев’ятого року з енергійним бажанням спрямувати власні справи у політично небезпечне русло, тож помічникам не ставало часу навіть згадати про майже річне безтурботне байдикування: цілодобово — як ті білки.
Попервах Макар занурився у політичну багнюку з беззастережною цікавістю дослідника, котрому випало вивчати не бачене раніше чудовисько: і захват, і страх бере. Невидиме звичайним громадянам болото кипіло глибоко всередині, вихлюпувало на поверхню лише добре проаналізовані бульки попередніх домовленостей, брудного компромату і вимучених гасел. Воно нагадувало механікові дитячий калейдоскоп, найменший оберт якого народжує усе нові і нові комбінації з різнобарвних скелець — кожна зі своїми інтересами, правдою й кривдою. Точок відліку не існувало. Вчасно допетрав: лише одна — відданість хазяїну і сподівання, що колись тебе теж зроблять одним із тих скелець, вкинуть у неприступне, замкнене для сторонніх, тотемне коло політичного калейдоскопу. Якби голова не йшла обертом, задумався б: мені то треба? Та вимушена відданість не лишала часу для сумнівів. Плани змінилися: зі шкіри пнувся Сердюкові догодити, щоби не втратити хоча б те, що уже мав. Зарплатня в півтори тисячі баксів перестала здаватися дріб’язком, а депутатські «мерси» були ніяк не кращі за його «кіа». Складно утриматися… Так міняються пріоритети. Макар став привітнішим до старих помічників у потертих піджаках. Нічір…
Єдина розрада: Марта тепер шифрувала їхній зв’язок із подвоєною ретельністю. Якщо раз на тиждень виривалася до апартаментів біля цирку — ото й щастя. Сасуньку свого приголубити, обцілувати, почуті від шефа новини переповісти, а потім уже й підлізти під нього — бери! Та одного разу шеф зателефонував Марті у ту хвилину, коли вона саме налаштувалася із коханцем погратися. Лежала на постелі гола-смішна, манила його до себе пальцем:
— Сашко… Хочу просто… Просто…
І тут подзвонив Сердюк.
— Марто, ти де?
— Вдома, — з переляку ляпнула Марта.
— Зараз під’їду! Чекай біля під’їзду, — наказав шеф і відрубав зв’язок.