Битi є. Книга 1: Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1282-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Битi є. Книга 1: Макар». Краткое содержание книги:
Марту ледь не паралізувало.
— Мамо рідна! — Так і застигла на постелі з мобільним у руці. Гола, смішна. Схлипнула. — Боже… Що робити?
Макар напружився — несподівана небезпека прибрала стелю, причепила до стін яскраві прожектори. Світили прямо в очі, як у фільмах про допити розвідників. Ворогів не видно, а й не треба — і так ясно, звідки зиркають.
— Вдягайся! — крикнув. Сам уже джинси вхопив…
— Що? Куди? — заметушилася.
— Довезу!
— Не встигнеш! Він, певно, уже на Русанівці… Якби далеко… Наказав би самій приїхати…
— Вдягайся!! — кинув у Марту одяг. До дверей побіг. — В авті чекаю.
Гнав — вітер колотив. Ями не минав, світлофори — за: стелили зеленим. Загальмував за рогом біля Мартиного дому на Русанівці, озирнувся хижо: не видно автівки депутатської? Помітив аптеку у сусідньому будинку, аптечку ухопив, тицьнув Марті пігулки.
— Валідол! Візьми! Якщо Сердюк біля під’їзду, скажеш — в аптеці була. Серце прихопило…
— Так… — перелякана.
— Іди… Усе добре, сонце. От побачиш… Він ще навіть не під’їхав!
Ху! Стрес таки — кайф. Але вже опісля. Туга за морозом під час відлиги: суворі були часи, але ж вижив! Під під’їздом своєї легальної квартири на Русанівці тліла Марта. Макар відігнав авто до сусіднього двору, причаївся біля кіоску з собачим кормом, спостерігав: і чим усе закінчиться? Хвилин за десять до під’їзду підкотив «кубик» Сердюка. Марта ускочила всередину…
— Ну, круто… — всміхнувся. Озирнувся — бруньки, горобці, собаки в траві бісяться, люди до каналу повисипали, наче весна — свято. Макар відчув майже фізичну причетність до безтурботної метушні.
— Відірватися чи що? — пробурмотів азартно. — Цілий вечір маю…
У клубі на Подолі, де механік не з’являвся уже майже рік, контингент стабільний, як віра в краще життя. Знайомі обличчя, демократичне пиво, вишуканий косяк у туалеті з філософом Морганом, що навчався з Гоциком в одному універі.
— Саня, філософія така: ти йдеш, ідеш, ідеш…
— Куди? — придуркувато усміхнувся Макар, передав косяк Моргану.
— Однаково! Але треба йти. Ти йдеш, ідеш, ідеш…
— Та куди? — сміявся механік.
— …І одного дня твої мізки вимикаються. Зовсім! Їх нема. Це важко, але можливо. Якщо забудеш про страх — мізки можна відімкнути і довіритись інстинктам.
— А нащо?
— А як ти дізнаєшся, де тобі бути на землі?
— Моргане, кидай курити! У тебе самого вже мізки не працюють, — поблажливо порадив Макар.
— Ну… Тепер ти врубаєшся?
— Ні…
— Шкода. Гоцик одразу догнав! Це моє відкриття. Ти йдеш, ідеш, ідеш…
Макар кинув недопалок на кахлеву підлогу, зиркнув на Моргана.
— А де він?
— Хто?
— Гоцик…
— Пішов…
— Куди?
Морган розсміявся з прикрістю.
— Блін! Де ти був, Саня? Ти перестав розуміти явища. Ти чуєш тільки слова.
— Гоцик де?
— Пішов!
— Пішов ти! Можеш без понтів? Куди він подався?
— Однаково! Куди йти — однаково. Але треба йти.
— Задовбав, придурок, — роздратувався механік. — Ходімо! Змішаємо пиво з текілою. Пригощаю.
Морган сунув за механіком, болобонив.
— Головне — йти! Ти врубався? Це не метафора. Треба реально ступати. Переставляти ноги, аж поки страх не помре.
— І що тоді?
— Тоді? Не знаю. Я ще не йшов… — зізнався Морган. — Страшно, Саню…
Після небезпечного дзвінка шефа Марті наснилося сире м’ясо. Та так яскраво й переконливо, що наступного дня вона перерила увесь Інтернет, шукаючи ймовірних роз’яснень. Чого тільки не обіцяли люди знаючі: і зубний біль, і радикуліт, і невралгію, і незвичайні проблеми у звичайних справах, і навіть конфіскацію майна з ускладненням. Остання сентенція особливо вразила бідну Марту.
— Як це — «конфіскація майна з ускладненням»? — сушила мізки. — Не віддаватиму? А мені за це ускладнять життя? А яке життя без майна? Життя без майна — вже ускладнення. І що робити?
А робити щось — аж руки чешуться. Звикла беручка не залишати хвостів — розв’язувати проблеми з оперативністю мухобійки. А як до того м’яса підступити — й гадки не мала.
— Точно про Сашка хтось дізнається, — вирішила врешті. — А через нього — про апартаменти біля цирку. І буде мені усе гамузом — і радикуліт, і невралгія, і конфіскація. З ускладненням… службового становища.
Аж схлипнула — надто уже реалістична перспективка поставала. І що робити? Перша слушна думка — покинути юного коханця — добила. Не хотіла Марта без Сасуньки лишатися. У красних мріях інше бачила: оце знайде собі генерала, а Сасунька при ній залишиться. Для серця. Стільки уже в нього грошей вкладено, у того Сасуньку! А тут оте м’ясо. Це поки Сердюк по Брюсселях роз’їжджав, розкошували. А тепер — зась. У Сердюка око гостре, рука важка, рішення швидкі. Прожене! Та так, що вже не знайде Марта ніколи такої файної роботи.