Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Хвилина слабкості минула, інженер Бімонь провів рукою по книжках, підійшов до металевого стола й поклав у рот шматочок екохліба. Ніхто не стверджував, що це мають бути витончені ласощі. Зрештою, скільки років одні люди день у день їли самі лише делікатеси, а сотні мільйонів інших і досі живуть напівголодні.
Бімонь жував хліб майбутнього. То була проста їжа з додатком необхідних поживних речовин у раціональних пропорціях. Звичайно, вона не збуджує апетиту й не викликає жодних смакових оргазмів. Але хіба вже давно не настав час покінчити з несамовитим культом їжі, що йде від давніх-давен, коли головною втіхою були зажерливість, пияцтво, розбещеність і прилюдні страти?! Адже ж наукою доведено, що споживання м’яса вбитих тварин викликає ейфорію через те, що ми успадкували її від прадавніх мисливців, од їхніх похмурих лісових міфів і кривавих ритуалів… які шаман Роган відроджує своїм «мисливським паштетом», зробленим з уже майже винищених зайців і лісової горобини. «А людям подобаються мої делікатеси», — запевняє мене різник Роган. Тим гірше для людей, які щодня через нудьгу обжираються перед телевізором, залишаючи голодувати сто мільйонів співбратів; тим гірше для тих, хто обманює й кидає напризволяще своїх дружин і маленьких дітей. Хіба ж не через них сталась у світі оця руда катастрофа?.. Чому саме такі люди повинні постійно диктувати, а ми їм увесь час поступаємось?! Людство нарешті повинно об’єднатись…
У цей час зателефонували з кризового штабу, налякана Тіна переключила телефон на кабінет шефа, й у трубці почувся роздратований голос:
— Корпус В? Хай вам чорт, чому не відповідаєте?!
— Я дзвонив вам хвилину тому, але мені сказали…
— Чхав я на те, що тобі сказали. Як твоє прізвище?
— Бімонь.
— Бімонь… Бімонь… тебе взагалі немає в списку. Але це байдуже. Слухай, Бімонь, надійшов наказ. Одягайте плащі і за п’ять хвилин збирайтеся на подвір’ї.
Всі працездатні громадяни мають прибути на свої робочі місця, де їм буде надано роботу відповідно до розпорядження кризових штабів ТСЗ. Школи й вузи закрито на невизначений час, а викладачів та студентів мобілізовано до протимазутових бригад.
VII
Боже, ну й перепаде мені! Уже восьма година, а я й досі валяюсь! Довготелесий худий Міхал Роган (18 років) схопився з ліжка, вимкнув стереоустановку, різнокольорові лампочки якої блимали цілу ніч, і вибіг з кімнати. Засклені кухонні двері світились. Невже мама забула вимкнути світло? Але ні, це якесь зовсім інше світло. Справжнісіньке диво…
Небо було неймовірно блакитним, а ранкове сонце низько висіло над бурим морем, що розлилось аж до обрію. Виходить, це сталось! А я проспав. І знову запізнюся на роботу.
Міхал одягся в абищо й забіг на кухню поснідати. З’їв добрячий бутерброд з копченим язиком і маслом та два великих грейпфрути. Добра штука, думав Міхал. Мама їх також любить, але вона ніколи собі не візьме — залишає мені, бо я можу з’їсти за день цілу торбу грейпфрутів. Моя мама — золота людина, вона мене дуже любить. Я народився рівно через дев’ять місяців після весілля.
Міхал з набитим ротом якусь мить стояв перед дверима спальні батьків. Тато ще спить, бо він учора святкував чергову майбутню золоту медаль. Якби я його зараз збудив і поїхав би з ним на роботу машиною, все одно запізнився б, подумав Міхал. Тато може дозволити собі запізнюватись, а мені страшенно неприємно бути в ролі маленького синочка великого Рогана.
Хлопець вибіг з порожнього будинку на загиджену вулицю. Місто наче збожеволіло. По стінах споруд повзли тисячі товстих зміїв рудої напасті… Тисячі, мільйони поліпів і восьминогів. Справжніх поліпів я зроду не бачив, майнуло Міхалові, це, здається, якісь нарости в носі; а восьминогів бачив позаминулого літа в Югославії. Ми йшли вранці порожнім пляжем, і раптом назустріч нам — хлопець, мама швидко потягла мене геть, щоб я його не бачив, але я все одно добре розгледів: з ліктя в нього звисало щось схоже на півметровий статевий орган, але насправді це був лише восьминіг, якого він щойно витяг з моря і ніс, перекинувши через лікоть, мов рушник. Мама в нас сором’язлива, як дівча.
На автобусній зупинці не було ані душі, вона нагадувала триметрового сніговика. Вкриті мазутом вуличні ліхтарі й шляхові знаки теж скидалися на тих страховиськ, у які перетворюються засипані свіжим снігом лісові дерева.