Поліція

— Яка іронія… — промовила Катрина.

— Для того, щоб звільнити мене, довелося прислати патрульну машину із здоровенними кусачками.

Двері до Котельні прочинилися, і до приміщення увірвався розлючений Гуннар Хаген.

— Я щойно дізнався. Що відбувається?

— Усі патрульні машини, природно, шукають його в тому районі, — сказала Катрина. — Вони зупиняють і перевіряють кожного велосипедиста.

— Попри те, що він уже давно позбувся велосипеда і пересів або в таксі, або на громадський транспорт, — зауважив Харрі. — Про Валентина Єртсена багато що можна сказати, але він точно не ідіот.

Задиханий начальник відділу впав на стілець:

— Він залишив сліди?

Мовчання.

Хаген побачив обличчя з виразом осуду.

— Що таке?

Харрі кашлянув:

— Ти сів на стілець Беати Льонн.

— Справді? — Хаген підхопився.

— Він утік, кинувши свою тренувальну куртку, — відповів Харрі. — Бйорн відвіз її криміналістам.

— Піт, волосся, усе таке, — сказав Бйорн. — Гадаю, нам протягом доби або двох підтвердять, що Пол Ставнес і Валентин Єртсен — одна особа.

— У куртці ще щось було? — запитав Хаген.

— Ні гаманця, ні телефону, ні блокнота, ні щоденника з розкладом запланованих убивств, — відповів Харрі. — Тільки оце.

Хаген автоматично узяв те, що простягав йому Харрі, і став розглядати. Маленький запечатаний пакетик із набором з трьох ватних паличок, усі три на місці.

— Навіщо йому це?

— Убити кого-небудь… — глузливо припустив Харрі.

— Це щоб вуха чистити, — насупився Бйорн Гольм. — А насправді щоб чухати у вусі, так? Шкіра подразнюється, ми починаємо чесати ще сильніше, вихід сірки збільшується, і тут нам негайно потрібна ватна паличка. Героїн для вух, ось що це таке.

— Або для косметики, — припустив Харрі.

— Он як? — здивувався Хаген, вивчаючи пакетик. — Ти хочеш сказати, що він… фарбується?

— Ну, він маскується. Він уже зробив пластичну операцію. Столе, ти довше за всіх спостерігав його зблизька.

— Я про це не думав, але, можливо, ти й маєш рацію.

— Для того, щоб добитися певних одмінностей, досить трохи туші й олівця, — зауважила Катрина.

— Ну, годі, — махнув рукою Хаген. — У нас є що-небудь на Пола Ставнеса?

— Небагато, — відповіла Катрина. — У реєстрі населення Норвегії жодного Пола Ставнеса з датою народження, яку він повідомив Еуне, не значиться. Двох інших людей із цим ім'ям вже перевірила місцева поліція, це не він. А літня пара, що проживає за залишеною ним адресою, ніколи не чула ні про Пола Ставнеса, ні про Валентина Єртсена.

— Ми зазвичай не перевіряємо даних, що надають пацієнти, — додав винувато Еуне. — Він розплачувався після кожного сеансу.

— Готель, — швидко мовив Харрі. — Пансіонат, госпіс. В усіх тепер є списки мешканців в електронному вигляді.

— Перевірю, — відгукнулася Катрина, крутнулася на стільці і заклацала клавіатурою свого комп’ютера.

— Хіба такі речі можна знайти в Мережі? — запитав Хаген зі скепсисом у голосі.