Якщо кров тече [UK]

У ті дедалі рідкісніші моменти, коли до Дрю Ларсона приходили ідеї оповідань, вони набігали дуже потроху, наче залишки води, яку вичерпували з майже всохлої криниці. І він завжди міг простежити ланцюжок асоціацій від такої ідеї до чогось побаченого чи почутого — якогось каталізатора в реальному світі.

Генеза його найсвіжішого оповідання почалася від миті, коли Дрю побачив, як чоловік міняв колесо на виїзді на трасу I-295 біля Фалмута — натужно присів, а люди навколо сигналили та обминали його. Це дало «Пробиту шину», над якою він працював майже три місяці та опублікував (після п’яти відмов у більших журналах) у «Прері Скунер».

«Перескок», його єдине оповідання, опубліковане в «Нью-­Йоркері», було написане, коли він навчався в Бостонському університеті в аспірантурі. Його зерно було засіяне, коли якось увечері Дрю слухав студентську радіостанцію.

Діджей хотів поставити «Whole Lotta Love» Цепелінів, і платівка почала затинатись. Отак вона затиналася майже сорок п’ять секунд, поки задиханий хлопець не вимкнув пісню й не видав в ефір: «Пробачайте, народ, ходив висратися».

«Перескок» трапився двадцять років тому. «Пробита шина» була опублікована три роки тому. Між ними Дрю спромігся ще на чотири оповідання. Усі — в категорії до трьох тисяч слів. На кожне він витрачав місяці праці й переробок. Роману в нього ніколи не було. Він пробував, але ні. Дрю майже відмовився від цієї амбіції. Перші дві спроби у великій художній формі принесли йому проблеми. Остання спроба спричинила серйозні проблеми. Він спалив рукопис і ледь не спалив увесь будинок.

І тут прибула ця довершена ідея. Прибула, наче дуже спізнілий локомотив, що притягнув за собою багато чудових вагонів.

Люсі попросила його проїхатися до м’ясної лавки «Спек» і взяти сендвічів на обід. Випав гарний вересневий день, тож він сказав, що натомість прогуляється пішки. Вона схвально кивнула й сказала, що це було б корисно для його талії. Він пізніше задумувався, яким було б його життя, коли б він поїхав на «субурбані» чи «вольво». Тоді ця ідея могла б і не прийти. Він би ніколи не подався до батькового будиночка. І майже напевне ніколи не побачив би щура.

Дрю здолав половину дороги до «Спека» й саме чекав зеленого сигналу від світлофора на розі Мейн і Спрінг, коли прибув той локомотив. Локомотивом був один образ, ясний, як сама дійсність. Дрю заворожено стояв і прошивав очима небо. Його підштовхнув якийсь студент:

— Кажуть, що вже можна йти, дядьку.

Дрю пропустив це повз вуха. Студент кинув на нього дивний погляд і перейшов дорогу. Дрю продовжував стояти біля бордюру, коли сигнал знову змінився з «ІДИ» на «СТІЙ», а тоді знову на «ІДИ».