Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Черлені щити
Черлені щити - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Черлені щити

Электронная книга - «Черлені щити». Краткое содержание книги:

Черлені щити. Черлені, тобто темно червоні щити — це традиційний колір зброї воїнів-русинів, мешканців Київської Русі. Цього кольору боялись вороги, його поважали… Побачивши цей колір, українські жінки плакали, бо знали, що визволителі поруч і небезпека минула. В даному романі розповідається про період життя Київської Русі, коли держава була поділена на низку князівств і не було одностайності між володарами окремих земель. Це підривало імідж Русі і вороги не оминали нагоди відігратися на цьому. Фундаментальною подією твору є похід полку Ігоревого на половців в ворожий степ. Похід, що супроводжувався лихими знаменами і закінчився нищівною поразкою руського війська. Також маємо нагоду познайомитися з усіма князами тогочасної Київської Русі, маємо нагоду познайомитися з літописцем, який написав Слово о полку Ігоревім.
1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 160
Перейти на страницу:

— Він княжий конюший. Навряд чи Ігор відпустить його зараз від себе…

В цю хвилину Кончак подав сторожам знак, і вони рушили.

— Я знайду тебе, вуйку, — шепнув Самуїл, потискуючи Славуті руку.

Він кивнув Жданові, що саме виривався з обіймів сестри, і пірнув у натовп.

Ігоря сторожа допровадила на берег Тору. В юрті було напівтемне й прохолодно. Посередині, на килимку, стояла велика миска з вареною бараниною, поруч лежав мокрий, витягнутий з джерела бурдюк з холодним кумисом. Ігор не їв нічого — випив дві чаші кумису і відразу, не проронивши ні слова, ліг у куток.

Сон не йшов. Боліла рука. Боліла душа. Перед заплющеними очима, мов покара, стояло широке поле, всіяне тілами загиблих руських воїнів, зринали обличчя брата, сина, племінника, у вухах лунав невгаваючий шум бою — крики, стогони, брязкіт шабель, тріск списів, іржання коней… Боже, боже, яке нещастя!

Він довго стогнав, вертівся, міцно склеплював повіки — і все ніяк не міг заснути. І тільки десь опівночі, коли у половецькому кочовищі завмер людський гомін і затих гавкіт собак, він поринув у забуття…

Славута, Ждан і Янь поснули теж.

Прокинулися від того, що хтось досить голосно сперечався зі сторожею. Янь відкинув полог, виглянув надвір.

Сонце вже стояло високо — добиралося до полудня. З кочовища долітали вигуки, співи — там відновилися розпочаті вчора вечором гуляння.

Перед юртою двоє сторожів — а це вже були не підстаркуваті воїни, а молодецькі джигіти, судячи по одягу і зброї, з багатих родин — сперечалися з Настею. Ханша стояла рум'яна, гарна, розгнівана, з кошиком у руках. Перед нею молодики схрестили списи й не пускали до юрти, де відпочивав полонений уруський князь.

— Та пропустіть же, іродові душі! Там мій брат! — гарячкувала Настя і напирала грудьми на списи. Джигіти вертіли головами.

— Не велено!

— Хто не велів? Та я поскаржуся ханові Туглієві, моєму чоловікові, і він вас, молокососів…

Тут вона побачила Яня і завмерла, вражена красою молодого витязя-сіверянина. Злий вираз миттю злетів з її лиця, а рожеві губенята розтулилися у приязній усмішці, показуючи білі, блискучі, мов перламутр, зуби. Великі очі сяйнули блакиттю весняного неба.

Вона таки була гарна, ця Настя-ханша! її слов'янська врода, одягнута в барвистий східний одяг, була така яскрава, вражаюча, що Янь на якусь мить позбувся мови.

Учора, коли вона, схвильована, зарюмсана, тулилася до Жданового коліна і щось жебоніла йому крізь сльози, він не звернув на неї уваги. Та й не до того було йому! Стомлений, спраглий, пригнічений нечуваною поразкою, він тоді ледве тримався в сідлі… А нині, дужий, молодий, відпочилий, знову відчув у своєму тілі нестримну жагу життя. Знову сяє сонце, співають птахи, лунко б'ється в грудях серце… Ні, він був не з тих, хто довго сумує, хто живе спомином про вчорашній день, коли є день нинішній, що несе нові радощі і свіжі відчуття!

— Хто ти? Дівчино! — нарешті спромігся він намову. Настя потягнулася до нього, мов квітка до сонця.

— Я Жданова сестра — Настя… Жона хана Туглія… Власне, полонянка… А ти хто?

— А я — Янь… Тобто — Іван, син новгород-сіверського тисяцького Рагуїла, я кщо чувала…

Він підійшов до джигітів і розвів їхні списи. Ті, видивившись на багате вбрання бранця і думаючи, що це сам князь Ігор, розступилися, даючи дорогу Насті.

Янь узяв Її за руку, повів до юрти.

— Дякую, Яню, — шепнула Настя. — А то ці цербери…

— Коли б мені крила, то я соколом злинув би в небо і вирвав тебе з пазурів цих степових стерв'ятників, красуне! — запально вигукнув Янь. — Хіба твоє місце тут?

— Я з радістю полетіла б з тобою, мій соколе! — не менш палко відгукнулася Настя, стискуючи парубкові руку. — Від цих полинів, від цих табунів, від гірких димів, від свого старого осоружного хана-мужа! На край світу!

У них, видно, були однакові серця, однакові душі — палкі, вразливі, безпосередні, влюбливі, і досить їм було обмінятися поглядами, доторкнутися одне до одного пальцями рук, як від цих поглядів і дотиків, як від удару кресала об кремінь, раптово спалахнув вогонь.

— Ждане, сестра прийшла! — гукнув у юрту Янь і шепнув Насті: — Ти приходитимеш до нас? Приходь!..

— Не часто… Але якщо ти зможеш, то прийдеш до мене…

— А хан?

Хан Туглій натякав, що скоро піде в похід…

— У похід? Куди?

— А куди ходять половці? Звісно, на Русь… Кляті!

Вийшов Ждан. Зрадів сестрі — обняв, поцілував.

— Дякую, що прийшла.

— Принесла вам ласощів, бо хтозна, чи нагодують тут. — І всунула Жданові в руки кошика.

— З голоду не помремо. Кумис і м'ясо дають. Від одніс кошика в юрту і зразу ж повернувся, щоб розпитати сестрицю про її життя, та Настя раптом метнулася тікати.

1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 160
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)