Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
Ральф глянув на свої руки, відчуваючи в них щось — не ту колишню силу, ні, але щось. Раптом під ногами затанцювали спалахи чистого білого світла, начебто його пальці раптово перетворилися на свічі запалювання.
Луїза несамовито вчепилась у Ральфа:
— Що сталося із собакою? Ральфе, що з нею відбувається?
Не роздумуючи, що він робить і чому, Ральф прикрив очі Луїзи своїми руками, начебто грав у «Відгадай — хто» з коханою. Його пальці спалахнули з такою силою, що біле світло стало майже сліпучим. «Саме так рекламують мийні засоби по телевізору», — подумав Ральф.
Луїза скрикнула. Її руки впилися в зап’ястя Ральфа, потім хватка ослабла.
— Боже мій, Ральфе, що ти зі мною зробив?
Він прибрав руки й побачив палаючу вісімку, що оточувала її очі. Вона щойно зняла захисні окуляри, посипані цукровою пудрою. Біле майже відразу ж почало випаровуватися…
«Воно не випаровується, — подумав він. — Воно просочується всередину».
— Потім, — відрізав Ральф. — А зараз дивися.
Розширені зіниці Луїзи сказали йому все, що він хотів знати.
Лікар № 3, якого абсолютно не зачепила розпачлива спроба Розалі стати друзями, рукою, що тримає скальпель, відіпхнув її морду вбік. Другою рукою він схопив за хустку, зав’язану навколо шиї тварини, і підняв її морду вгору. Розалі жалібно заскиглила. З пащі потекла слина. Лисий гидко захихикав, і в Ральфа всередині все стиснулося.
— Гей! Відійди! Припини мучити тварину! — крикнула Луїза.
Лисий різко обернувся. Усмішка зникла з його обличчя, і він загарчав на Луїзу, до певної міри й сам уподібнюючись собаці.
(«Та пішла ти… Стара жирна сука! Собака мій, я вже казав це твоєму кривоногому дружкові!»)
Лисий випустив з рук шийну хустку, коли Луїза закричала на нього, і тепер Розалі знову скулилася від улесливого страху, притиснувшись до стовбура сосни, очі її закотилися, піна жмутами звисала з розкритої пащі. Ніколи в житті Ральф не бачив такого заляканого створіння.
— Ні! — крикнув Ральф. — Тікай!
Здавалося, Розалі його не чула, і за мить Ральф зрозумів, що вона не слухає його, тому що перебуває не повністю тут. Лисий уже зробив з нею щось — він частково висмикнув її з повсякденної реальності, як фермер за допомогою трактора й довгого ланцюга викорчовує пні.
І все-таки Ральф спробував ще раз:
— Ні, Розалі! Тікай!
Притиснуті вуха собаки нашорошились, а голова почала повертатися до Ральфа. Він не знав, чи послухається Розалі його наказу, тому що Лисий схопив за шийну хустку ще до того, як Розалі почала рухатися. Він знову смикнув її за голову.
— Він же вб’є її! — закричала Луїза. — Він збирається перерізати їй горло! Не дозволяй йому, Ральфе! Змусь його зупинитися!
— Я не можу, але, можливо, вийде в тебе! Стріляй у нього. Стріляй у нього з руки!
Жінка нерозуміюче подивилася на Ральфа. Він несамовито змахнув рукою, мовби зрубавши дерево, але перш ніж Луїза встигла відповісти, Розалі видала звук, від якого кров застигла в жилах. Лисий заніс руку зі скальпелем, потім опустив її, але не перерізав їй горло.
Він відітнув «мотузочку».
Із кожної ніздрі Розалі вилася стрічечка, що здіймалася вгору. Дюймів за шість від її морди стрічечки з’єднувалися, утворюючи делікатний поросячий хвостик, саме тут і рубонув скальпель карлика. Ральф, застигнувши від жаху, спостерігав, як відсічений хвостик піднімався в повітря, нагадуючи мотузочку випущеної на волю повітряної кульки. Злітаючи, сплетений хвостик розкручувався. Ральф подумав, чи не застрягне він у соснових гілках, але цього не сталося. Коли серпоподібна «мотузочка» справді зустріла на своєму шляху одну з гілок, вона просто пройшла крізь неї.
«Звичайно, — подумав Ральф. — Так само ці типи пройшли крізь зачинені двері будинку Мей Лочер, після того як вони вчинили з нею те саме».
Далі була думка, що виходила з настільки простої й похмурої логіки, що не повірити в неї не було жодної змоги: це не прибульці з космосу, не маленькі лисі лікарі, а центуріони. Центуріони Еда Діпно. Вони не схожі на римських воїнів, яких показують в історичних фільмах типу «Спартак» або «Бен Ґур», але це однаково центуріони… Адже так?
Метрів за п’ять над землею «мотузочка» Розалі просто розчинилася, перетворившись у ніщо.
Ральф опустив очі саме вчасно, щоб побачити, як карлик зняв вицвілу блакитну хустку з шиї собаки, а потім відіпхнув Розалі. Ральф уважніше придивився до собаки і внутрішньо скулився. Нічний кошмар про Керолайн повторювався з наполегливою жорстокістю, і Ральф намагався придушити в собі крик жаху, що рвався на волю.