Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
Рат перезирнувся з Ланґе, вони підвелися і вийшли з конференц-зали, як школярі, яких примусили йти до школи. Що ж, принаймні, Бульдог не зможе знову запитати його про Оппенберґового приватного детектива. Рат досі не вигадав вірогідної історії.
Жанет Фастре мешкала у Фріденау, неподалік від Кайзералеє. Двоє колег з відділу розшуку зниклих осіб сиділи у машині перед дверима будинку і нудьгували. Рат, одразу помітивши зелений «Опель» з двома бугаями всередині, підійшов і постукав у вікно.
— Ви можете повернутися в Управління, — показав він їм своє посвідчення. — Відділ розслідування вбивств забирає цю справу.
— Кляйншмідт нічого про це не казав, — заперечив водій.
— Але я кажу. Підіть до їдальні і перервіться на сніданок. На якому поверсі мешкає Фастре?
— Ви ж забираєте справу? Тоді, мабуть, зможете самі взнати.
Перше, ніж Рат здобувся на відповідь, машина, завищавши шинами, різко рвонула з місця. Рат заледве уникнув заднього крила, відскочивши назад.
— Холера! От гівнюк!
— Можливо, вам варто виявити трохи дипломатичности, — зауважив Ланґе.
Як на лихо, біля поштових скриньок імені актриси вони не знайшли, тож мусили, перш за все, звернутися до консьєржа.
— Вангейлен, третій поверх, — сказав той. — Поліція тепер що пів години те саме питатиме?
— У вас є ключ від квартири? — запитав Рат.
— Навіщо?
— У носі колупати ним! Чи для чого ще, як гадаєте?
— Ви зобов’язані допомагати поліції у таких питаннях, — втрутився Ланґе. — Інакше ризикуєте покаранням.
Консьєрж пробурмотів щось на кшталт «Зара’ принесу!», і зник у своїй кімнатці.
— Комісаре, я не хочу втручатися, — сказав Ланге, коли консьєржа вже не було поруч, — але якщо ви сьогодні не опануєте свій настрій, то радше полиште всі перемовини мені.
— Можливо, ви маєте слушність, — кисло посміхнувся Рат.
Коли доглядач приніс ключі, Рат чемно подякував йому. Чоловік лише похитав головою, спостерігаючи, як вони піднімаються сходами.
Вже наблизившись до квартири, вони почули собаку — не тільки гавкіт, але також скімління й завивання. Коли підійшли до дверей, собака почав скребти їх зсередини.
Поруч із дзвоником стояло «Вангейлен». Більше нічого.
— Ви вмієте поводитися з собаками? — запитав Рат.
Ланґе заперечно похитав головою.
Шкрябання посилилося, коли ключ обертався у замку.
— У такому разі, вам пощастило, що я виріс практично у собачому розпліднику, — похвалився Рат. — Мій батько тримав вівчарок, скільки я себе пам’ятаю.
— У мене вдома дві кішки, — сказав Ланґе.
— Тоді моліться, щоб ви не пахли ними занадто сильно і щоб собака за цією дверима був не надто великим.
Ланґе ковтнув і сягнув по свою службову зброю.
— Не метушіться, — порадив йому Рат. — Полиште звіра на мене.
З цими словами він повільно і обережно відчинив двері. Ланґе не рипнувся з місця.
Скімління ставало голоснішим.
А потім воно раптом стихло і його замінило низьке загрозливе гарчання.
Ланґе сахнувся, але атака не відбулася.
Рат повністю відчинив двері, і вони побачили джерело грізного гарчання.
Чорна вовняна куля голосно булькала, одночасно метляючи товстим хвостом і повільно відступаючи від незнайомців.
— Він ще цуценя, — визначив Рат. — І мені здається, бідолашна тварина давно не ходила до вітру.
— Як нестерпно смердить! — Ланґе затиснув собі ніс пальцями.
— Внизу м’ясна крамниця, — сказала Рат. — Принесіть скоріш м’ясних обрізків на кілька грошиків.
Детектив подивився на Рата так, ніби той попросив його принести пиріжків від бабусі.
— Нуте, мерщій, будь ласка! Тварина геть зголодніла. Я вам гроші поверну.
Ланґе зник, а Рат заспокійливо заговорив до собаки, який досі гарчав, але раптом на щось зважився і, ринувши Ратові між ніг, помчав у сусідню кімнату.
Комісар вирушив за твариною, роззираючись навсібіч. Квартира була такою елегантною, як декорація кінофільму. І смерділа собачим лайном, яке не прибирали тижнями. Придивившись уважно до стану квартири, можна було зробити висновок, що собака в цій вишуканості мав жити на самоті кілька днів. Собака був у відчаї. Скрізь стояли купи собачого лайна, численні калюжі парували сечею, а двері й стіни скрізь були подряпані.