Хіба ревуть воли, як ясла повні?
- Автор: Мирный Панас
- Год: 1880
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Краткое содержание книги:
— Підіть же! — каже другий, здвигнувши плечима.
— Это давление администрации... вмешательство в земские дела! — гукнув хтось з кутка.
— Та... так... вмішательство. Нада міністру писать.
— Егеж, еге... Міністру! міністру!.. От ліца всего дворянства. Ми все вас просім, Петро Васильович!.. просимо! просимо!!.
— Харашо... харашо, — од мовляє він, од дувшись як індик.
Шавкун з Чижиком переглянулись, — і іскорки сміху заблищали у хитрих очах.
— Ось постійте... не гарячіться так! — каже Шавкун. — Чого нам до того міністра лізти? Нам треба спершу це діло забити, позбутись його...
Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали і змовились, як в один голос, казати чиновникові про вибори.
У дванадцять годин приїхав чиновник до Польського удвох з справником і прийнявся за діло... О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати. На покуті сидів чиновник; по праву руку Польський; по ліву — Кряжов... Здавалося — то сиділо три давніх приятелі, котрі, не бачившись цілі довгі роки, на превелику радість зустрілися... За столом на покуті ішла весела розмова, сміхи та жарти... На однім крилі і на другім розмова ішла тихше, а вже ж на веселих обличчях гостей можна було помітити, що покутня радість крайком зачепила й їх... Навіть на захирілих, судових пиках Шавкуна й Чижика, що поруч сиділи у кінці столу, навпроти покуття, — видна була якась веселість-Багатий на смачні страви, розкішний на дорогі трунки, обід кінчався. Моторні лакеї розносили високі кришталеві чарки з пінистим шипучим вином. — Перший підвівся чиновник, — уставив у ліве око стекольце, підняв вгору чарку; подякував панові Польському за добру учту; нагадав, що адміністрація вкупі і в «союзе с привилегированным сословием» повинна «зорко следить» за «революционными элементами», — що обох їх «интересы общие», — що вони повинні піддержувать «государственный строй», — берегти його од «напора безумных социалистических идей», котрі тепер злочинці розсівають всюди... і красна, і вчена була та річ: гетьманські панки ще зроду не чули такого гарячого слова! На заключку воно жичило панові Польському здоров'я, а «правилегированному сословию» радило злить його «интересы» з «интересами администрации», од лиця котрої чиновник примовлявсь випити за «общее народное благо»...
Випили за «благо»... Лакеї знову поспішили поналивати чарки. Підвівся Польський — і тільки й видумав, що просив випити за здоров'я «дорогого гостя»... Випили й за «дорогого гостя». Лакеї знов наповнили чарки. Підвівся Кряжов — і розпустив свого довгого язика про той розбрат, який пішов між двох «сосло-вій»; похвалив адміністрацію, що вона стереже «интересы имущих классов», що вона піддержує «єкономическое развитие страны» — помагає строїть залізниці, помагає заводити «банки», обороняє «отечественную промышленность покровительственною системою», — просто сказати: «создает народное благо»... За таку велику послугу Кряжов прохав випити за адміністрацію... Чиновник подякував від «легкого сердца» і примовивсь випити за «дворянское сословие».
Обід скінчився. Повставали з-за столу; подякували хазяїнові — і розтеклися скрізь по будинку. Гомін, галас! Одні дивувалися красномовству чиновника, другі підхвалювали Кряжова, а третім найбільше подобалась «скромность» річі предводительского сьінка»...
Тільки один Шавкун з Чижиком дивувались усій отій «комедії» — і, стоячи в кутку, радились нишком: як би їм здихатись Пороха.
Програвши в карти далеко за північ, чиновник став прощатись.. Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней. Невелике чиновниче збіжжя зложене було у невеличкий чемодан і положено у ногах поштаря.
Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник — і тільки курява встала...
— Поїхав! — у один голос сказало кілька душ.
— Хороший чоловік!..
— Чудесний... хоч і молодий... А розумний — не кат його взяв!
— Та ще б! Правовід та не розумний... Ну, звісно: благородне дитя...
— А коли б воно нам не нашкодило, — увернув хтось неймовірний.
— Хто він? — оступивсь Кряжов. — Ніколи! Ні зроду-віку... Ми його знаємо, як облуплену овечку... Він у нас у банці — по вуха застряв! В довгу, як в шовку!.. Він у мене ось тут сидить! — Кряжов стулив міцно кулак і показав поверх голови.
— Ну, коли так, то безпечно! — в один голос зарі-шили Шавкун і Чижик.
Горе кажуть, об горе чіпляється.
Вернувся Чіпка' з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серці. Стріва його мати, хвалиться: нема Галі дома, поїхала до батька, бо Максим занедужав.
—Чим? — пита Чіпка.
— Господь його знає. Поїхав, кажуть, кудись на ярмарок любісінький, милісінький, а привезли — ледве дише.