Нічний адміністратор

— Любий, а хіба нам не до лампочки Донагью? Минулого разу Дженні була злюща, як сто чортів, щойно її нога ступила на палубу, а Арчі поводився як останній гімнюк.

Джонатан піймав її погляд і подивися на неї у відповідь, навмисно вдаючи повну байдужість. Джед підняла брови і глянула на нього з таким виразом обличчя, ніби хотіла сказати: «Ти, чорт забирай, хто взагалі такий?» Проте Джонатан повернув це запитання з подвійною силою, відповідаючи поглядом: «А яка в тебе роль сьогодні? Я Томас. А от хто ти в біса така?»

Він спостерігав за нею фрагментами, від яких йому нікуди було подітися. До оголених персів, які йому пощастило побачити у Цюриху завдяки недбалості їхньої власниці, додалася верхня частина тіла, відображення якого він зловив у дзеркалі її спальні, коли вона переодягалася після верхової їзди. Джед підняла руки над головою і заклала долоні за шию, виконуючи якусь хитромудру вправу, про яку вона, мабуть, вичитала в одному зі своїх журнальчиків. Щодо Джонатана, то він доклав усіх зусиль, щоб не дивитися у той бік. Але оскільки вона робила цю вправу щодня по обіді, то у професійного спостерігача вичерпалися всі способи змушувати себе відводити погляд деінде.

Він знав про граційність її довгих ніг, шовкову гладінь її спини і несподівану гостроту її спортивних плечей, адже все решта в її тілі вражало жіночністю. Він знав про не-засмаглу внутрішню сторону її рук і плавний рух стегон, коли вона їздила верхи.

Був випадок, про який Джонатан намагався не згадувати. Якось, думаючи, що це Роупер, вона крикнула: «Бігом подай мені той чортовий рушник». І оскільки у цей момент він саме проходив повз їхню спальню після того, як читав Деніелу «Такі самі оповідки» Кіплінга, і оскільки двері спальні були привідкриті, і оскільки вона не згадала Роуперове ім’я, і Джонатан щиро повірив, ну чи майже повірив, що вона насправді зверталася до нього, і оскільки внутрішній кабінет Роупера, який був по інший бік спальні, був постійною мішенню професійного інтересу пильного спостерігача, він легенько торкнувся дверей, нібито збирався увійти, і застиг за чотири фути від неймовірної картини її наготи, поки вона стояла спиною до нього і намагалася стерти мило з очей серветкою, тим часом проклинаючи все на чім світ стоїть. Джонатанове серце виривалося з грудей і він кинувся до виходу, а наступного ранку першим ділом схопив свою чарівну коробочку і поговорив цілих десять хвилин з Берром, жодного разу не згадуючи її імені: