Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Все одно не розумію. Це ви до чого, доку?
— Пригадуєте спогад із раннього дитинства, який ви описували під час останньої нашої зустрічі? Перший спогад із вашого життя? Ви сказали, що гралися на ліжку ваших батьків, а тоді запхали свою іграшкову свинцеву вантажівку в патрон нічника, що стояв поряд із ліжком. Вас добряче вдарило струмом, а вантажівка наполовину розплавилася.
— Так, я це пам’ятаю. І напрочуд чітко.
— Отже, спробуймо зіставити ці два спогади. Ви запхали свою машинку в патрон материної лампи — і обпеклися. Це небезпечно. Небезпечно наближатися до матері, бо це територія батька. Отже, як вам вдається впоратися з небезпекою, що насувається з його боку? Можливо, ви намагаєтеся до нього наблизитися, але вас кусають за палець. Гадаю, очевидно, що обидві травми — і пошкоджена вантажівка, й укушений палець — є символічними. Хіба вони не свідчать про те, що вашому пенісу було завдано шкоди? Ви зауважували, що мати вас просто обожнювала, — вів далі Маршал, помітивши, що Шеллі уважно його слухає. — Вона огортала вас своєю любов’ю і водночас зневажала батька. Така ситуація є досить небезпечною для маленької дитини, адже їй нав’язують негативне ставлення до рідного батька. І що ви робите? Як із цим упоратися? Один із способів — ідентифікувати себе з батьком. Саме це ви й зробили, причому в усіх аспектах, що їх описали: це і ваша любов до засмаженої картоплі, й азартні ігри, і недбале ставлення до грошей, і те, що ви маєте схожу статуру. Інший спосіб — змагання. Це ви також зробили. Пінокль, бокс, теніс — насправді з ним було легко впоратися і краще себе проявити — він-бо не був успішним. Попри це, ви почувалися незручно, коли вдавалося його перевершити, немовби це свідчило про якусь загрозу й вона крилася в самому факті успіху.
— Про яку загрозу йдеться? Відверто кажучи, я гадаю, що мій старий бажав мені успіху.
— Загроза полягає не в успіху як такому, а в тому, щоб перевершити його, бути кращим, опинитися на його місці. Можливо, той маленький хлопчик мріяв, аби батько пішов (і це природно), і ви таки хотіли, аби він зник, щоб мати належала виключно вам. Та для дитини «зникнення» зазвичай означає смерть. Отже, ви бажали йому смерті. І це не звинувачення — таке може трапитися в кожній родині, це людська природа. Син ображається, бо сприймає батька як перешкоду. А батько відчуває образу, що той намагається посісти його місце — у родині, в житті. Поміркуйте, наскільки небезпечно бажати комусь смерті. Це загрозливо. Чому? Погляньте на вашу вантажівку! На ваш палець! Небезпека криється в можливості помсти з боку вашого батька. Події й відчуття давні, це трапилося десятки років тому. Та, попри це, відчуття не зникли. Вони поховані глибоко всередині вас, але їм не бракує актуальності: ці відчуття й досі впливають на ваше життя. Дитяче відчуття загрози й досі з вами; ви вже давно забули причину, але згадайте, що ви сьогодні сказали: ви поводитеся так, ніби успіх є загрозою. Отже, поряд із Віллі ви не дозволяєте собі бути успішним чи продуктивним. Ви навіть не дозволяєте собі добре грати в теніс. А тому всі ваші навички й таланти замкнені всередині, ви ними не користуєтеся.
Шеллі мовчав. Монолог Маршала видався йому досить незрозумілим. Він заплющив очі й почав продиратися крізь слова, відчайдушно шукаючи те, за що можна було б учепитися.
— Голосніше, — усміхнувся Маршал, — щось я вас не чую.
— Навіть не знаю, що й думати. Ви так багато всього озвучили. Гадаю, мені цікаво, чому лікар Панде не звернув мою увагу на всі ці моменти. Ваше пояснення чітке та правильне, воно значно точніше описує мою ситуацію, аніж усі ті нісенітниці про гомосексуальний зв’язок із батьком. За чотири сеанси ви досягли значно більших результатів, аніж Панде за сорок.
Маршал відчув неабияке піднесення. Та він просто геній інтерпретації! Раз на рік або два він досягав свого максимального потенціалу в баскетболі — кошик нагадував величезну мішень, а будь-які кидки (на три очки, кручені чи з кожної руки) потрапляли просто в ціль. Він не міг схибити. Те саме Маршал відчував і зараз у своєму офісі з Пітером, Адріаною, Шеллі. Він просто не міг схибити. Кожна інтерпретація летіла — фур-р-р-р! — простісінько до серця пацієнта.
О, як йому хотілося, щоб на цьому сеансі побував Ернест Леш і почув усе це. Учора вони знову сперечалися під час супервізії. Такі сутички траплялися дедалі частіше, практично щоразу. Господи, з чим йому доводилося миритися! Усі ці психотерапевти-аматори, подібні до Ернеста, просто не розуміють, їм невтямки, що основним завданням психотерапевта є інтерпретація — і тільки вона. Ернест ніяк не може усвідомити, що інтерпретація — не один із варіантів, не те, що вміє робити психотерапевт, а все, що він має робити. Це підриває здоровий глузд і природний плин речей: спеціаліст його рівня має миритися з «підлітковими» закидами Ернеста щодо ефективності інтерпретацій, з його базіканням про автентичність і відкритість, усім цим трансперсональним лайном про «злиття душ».