Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Але Гораку, без сумніву, не можна до Давида принаймні кілька днів. Дитину треба вберегти від вірусів.
Я згадав, чого настрашився. Та й взагалі, багато чого згадав. Навіть забагато, але про це зараз не буду роздумувати.
Були якісь лікарі, а мами ще нема. Тато прийде пізніше. Він завжди приходить трохи пізніше. Постійно хтось стоїть перед дверми, тому було би добре, якби тато прийшов якнайшвидше. А якщо мама прийде, нехай тої брошки не бере.
Урешті й Катарина зрозуміла, що далі так не можна, віддалася в руки Циліки, яка зварила курячого бульйону, поскидала гірлянди і прибрала в Давидовій кімнатці, в якій лежала Катарина. Надвечір прийшли Іта з Ловро, навіть Ірма була вдома, і всі стурбовано розпитували Катю, як вона почувається. їй було вже набагато ліпше, вона встала, прийняла душ, одягла буденний одяг і пішла в Задругу, де молоде подружжя й Ірма ділилися враженнями про весілля. «Слухай, такого весілля ше ніхто не мав, половина Загреба про нього розказує, всі кажуть, шо в житті ше так не веселилися, нє, то неправда, то страшне, але вкінці як подумаєш, то таке будеш ціле життя згадувати. І внуки будуть мати шо почути. Дід спить, а бабка канкан вигопує. Ха-ха-ха…»
Продуктів дійсно залишилось багато, їли всі. Тільки Катарина відсунулася в кут: запах печені їй все ще було важко витримувати.
— Катя, добре себе чуєш?
— Добре, ти їж, Ловро. Твоя голова ліпше виглядає. Ти вже не малиновий. Люди, тільки не куріть, я того не витримаю.
Іта її заспокоїла.
— Та нє, ти шо, диви, як тут низько, після трьох цигарок вже нічо би не було видно.
Ловро з повним ротом встряв у розмову.
— Та добре, ви дві так само не будете вже довго в тій халупі, правда, Ірма?
Ірма розширила очі, щоб дати йому знак замовкнути. Запізно. Катя чула.
— Як то не будемо довго, Ірма, що то означає?
— Нічого.
— Ірма, я тебе нормально спитала, нормально мені відповідай.
Ірма мовчала, й Іта перервала мовчанку.
— Слухай, сестричко…
Катарина встала: вже знала, що буде щось неприємне, бо до неї зверталися «сестричко».
— Сестричко, я тобі ше не казала, бо все скоро відбулося. А тоді з Давидом таке сталося, дійсно було не на часі. Нам з Ловро треба було грошей на весілля і переоблаштування його квартири, і я продала Ірмі свою частину хати.
Чути було лише годинник над дверми.
— Тобі й не пропонувала, бо знаю, шо в тебе нема грошей. Дадикове лікування коштує…
— Іта, ти продала мій спадок, а не свою частину хати. І це знаєш і ти, і Ірма, і я, і вся вулиця.
Усі троє, крім Катарини, запалили цигарки.
— Це хата мого батька, Здравка Фірмана. Ту хату успадкувала моя мама після того, як він втопився за п’ять метрів від тої самої хати. Моя і ваша мама переписала хату на вашого батька, щоб він міг взяти кредит на будівництво тої сраної халупи, тої сраної Задруги. Ваш батько своїм дочкам в заповіті залишив кожній половину мого спадку, але його власності. Так, мого спадку, а його власності. Ви обидві зараз докінчили його роботу.
— Сестричко, то взагалі не так.
— Іта, не називай мене сестричкою. Ти Ірмі продала частину хати, бо вона тобі рідна сестра, а я для вас зведена. Я для вас ніхто і ніщо.
— Катарина, зачекай, дай сказати до кінця!
— Ви відібрали в мене хату мого батька, ви мене чуєте, хату мого батька, який втопився, рятуючи ту саму хату. Ви мене чуєте? Як жива людина може лишитися без свого дому, без спадку батька і діда? Як? Ви мене чуєте?
Катарина не кричала, і це насправді було найгірше у цій сцені. Тряслася, спробувала вийти, але двері не піддавалися. Іта почала плакати.
— Катя, зачекай, Ірма тобі скаже, Ірма все залатвить, вона знайшла інвестора, все продадуть, все знесуть, інвестор з’єднає наше подвір’я з двором голубого будинку, голубої новобудови, яка межує з нашою хатою через сад. Ви з Дадиком дістанете найліпшу квартиру в новому будинку. Катя, ви більше не будете жити, як останні бідаки на Трешнєвці. Глянь, які будинки довкола будують! Ірма, скажи їй.
Ірма нічого їй не сказала. Ні зараз, ні коли-небудь пізніше.