Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
Їх наздогнала наймолодша з дочок Армстронга і повідомила, що чай готовий. Вона попросила батька віддати племінницю їй, і той поставив дівчинку на землю. Мала виструнчилася на всі свої два фути зросту. Взявшись за руки, племінниця та її наймолодша тітка помчали до будинку, й старша підлаштовувала свої кроки під темп молодшої.
— Вибачте за відсутність церемоній, — попередив Армстронг, — та ми зазвичай чаюємо в кухні. Це економить час, і ми можемо не знімати робочий одяг.
На великому столі були розставлені тарілки з хлібом і холодним м'ясом, таці з різноманітними пирогами, а в повітрі витав приємний аромат випічки. Старші діти намазували молодшим хліб маслом, а найменшеньку посадили на коліна найстаршому братові-дядьку, і він підсовував їй найкращі шматочки. Армстронг особисто слідкував, щоб члени його родини та гості мали все потрібне, і після численного переміщення тарілок туди й сюди залишився єдиним, у кого тарілка була порожня.
— Поклади собі хоч що-небудь, любий, — спробувала почастувати його дружина.
— Так, зараз покладу, але ж Піп не може дотягнутися до слив…
— Він краще голодуватиме сам, ніж дозволить, щоб його дітей у чомусь обділили, — пояснила вона Риті, однією рукою підсуваючи сливи ближче до сина, а іншою накладаючи хліба з сиром у тарілку чоловікові. Втім, того вже не було за столом: він вийшов із кухні, щоб налити киці молока.
Одна з дівчат Армстронгів розпитувала Риту про медичні справи та хвороби, причому вона так швидко все розуміла і виявила таку кмітливість, що лікарка мовила до її матері: «У вас тут готова медсестра». На іншому краю стола діти засипали Донта питаннями про фотографію, судноводіння та його чотириколісний велосипед.
Коли на столі залишилися самі крихти, Донт помітив, що в кімнаті посвітлішало, і виглянув за двері.
— Ви ще не прибирали у фотолабораторії?
Рита похитала головою у відповідь.
— Як гадаєте, може, варто скористатися цим чудовим світлом? Містере Армстронг, як щодо фотографії фермера за роботою? Чи зможе ваша кобила простояти сумирно упродовж десяти секунд?
— Зможе, якщо я буду поряд.
Фліт привели у двір й осідлали. Донт спостерігав за рухом хмаринок не небі. Армстронг заліз у сідло.
— Може, посадимо в кадр ще й кицю? — виникла ідея у Рити. — Де вона поділася?
Кішку знайшли, принесли та посадили на плече хазяїна.
По тому Армстронгові діти, які вже чудово розуміли, як роблять фотографію, привели в кадр собаку. Старенький пес погодився позувати на невеличкому п'ятачку між копит Фліт, там він усівся і дивився просто в камеру, як хороший собака. І коли вже наче всі були готові, Армстронг заволав зі свого сідла:
— Матильда! Без Матильди не можна!
Середульший син підскочив із місця і кудись помчав.
Хмара, яка до того непохитно висіла в небі, почала повільно соватися. Донт спостерігав за її неквапливим рухом, водночас кидаючи схвильовані погляди за ріг, куди звернув хлопець. Коли хмара набрала швидкості, він наважився заговорити:
— Я думаю, ми маємо…
Хлопець так само бігом повернувся, тримаючи щось під пахвою.
Хмара прискорилася.
Хлопець передав батькові верткий рожевий клубок плоті.
Донт скривився.
— У кадрі не можна рухатися.
— Вона не рухатиметься, — запевнив його Армстронг. — Якщо я попрошу.
Він підняв поросятко і прошепотів щось йому на вушко, а кицька підслуховувала, нахиливши голову. Армстронг перехопив порося рукою, і вся портретна група — чоловік, кобила, собака, кішка та порося — уважно подивилися в об'єктив і смирно просиділи всі п'ятнадцять секунд.
Рита разом із Бесс чекала на кухні, поки хлопці Армстронгів допомагали Донтові віднести приладдя на «Колодій». Бесс постійно зупиняла погляд на фотографіях, а Рита дивилася на них через її плече. На сімейному портреті дитина сиділа на колінах в однієї зі старших дочок. Навколо них інші п'ятеро дітей, не втримуючи радості, весело усміхалися просто в камеру. А от дівчинка, навпаки, спрямувала в об'єктив серйозний погляд. Її очі, такі бентежні завдяки невизначеному сіро-зелено-блакитному кольору, тут були позбавлені цієї властивості завдяки чорно-білій гаммі. Але Рита все одно занепокоїлася, як і тоді, коли Амелію фотографували в човні. На фотографіях у дитини був відсутній, потойбічний вигляд, який у житті менше впадав в око.
— Вона щаслива, Бесс? — із сумнівом спитала Рита. — Що ви як мати можете сказати?
— Ну, вона грається й гасає з усіма. У неї здоровий апетит. Їй подобається гуляти біля ріки, і старші щодня водять її до берега, щоб вона розглядала краєвиди та хлюпалася. — Бесс говорила одне, але її тон мав на увазі інше. — Але в кінці дня вона втомлюється. Значно дужче, ніж можна собі уявити — будь-яка діяльність удвічі виснажливіша для неї, ніж для іншої дитини її віку. У ній ніби вимикають світло, вона стає такою млявою, бідолашна крихітка, однак не засинає, а рюмсає. І ніщо не допомагає мені її втішити.