Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
Армстронг замовк, а коли Рита підвела очі до його обличчя, на ньому бриніли сльози.
— Такі почуття роблять вам честь, — промовила вона. — Ви — найкращий із батьків. Познайомившись сьогодні з вашою сім'єю, я остаточно в цьому переконалася.
Армстронг роздивлявся щось у далечіні.
— Цей хлопчисько сто разів розбивав мені серце. І зробить це ще сто разів, допоки моє серце битиметься.
Вони тим часом підійшли до загорожі свинарника. Армстронг запустив руку до кишені й дістав жменьку жолудів. Молоді паці з рохканням і сопінням підійшли до нього. Він роздав їм жолуді, поплескав по спинах і почухав за вухами.
Тепер їх кликав до себе Донт. Він повертався з «Колодію» і ніс готову й обрамлену фотографію сімейства Армстронгів. Продемонстрував її чоловікові, той кивнув і подякував.
— Містере Донт, я хотів би поговорити з вами про іншу вашу фотографію.
Він дістав із кишені невеличкий знімок у рамці й продемонстрував його Риті та Донтові.
— Свиня-віщунка! Ви придбали її на ярмарку!
— Так і є, міс Сандей, — із нотами смутку в голосі підтвердив Армстронг. — Ви також можете пригадати, що коли я побачив цей знімок, то дуже розхвилювався. Містере Донт, я знаю цю свиню. Її звати Мод. Вона належала мені. Це, — він показав на свиню, що делікатно пригощалася жолудями, — її дочка Мейбел, а оте поросятко — її онука Матильда. Три роки тому вона безшумно зникла з цієї самої загорожі, і відтоді я ніколи не бачив її знову, поки не натрапив на вашу фотографію.
— Її вкрали?
— Вкрали… Поцупили… Тут підійде будь-яке слово.
— Це ж нелегка справа — вкрасти свиню? Я б за таке не взявся.
— Не знаю, чому вона не здійняла галас. Якщо свиня захоче, то верещатиме так, що прокинеться весь будинок. Тоді я побачив червоні плями, що тягнулися звідси й до дороги. Спершу злякався, що то кров, але насправді то була розчавлена малина. Вона дуже полюбляла малину. Гадаю, саме малиною вони її й виманили.
Він тяжко зітхнув і тицьнув пальцем у куток фотографи.
— Як думаєте, що тут зображено? Упевнений, що це — тінь. Я довго вдивлявся у це місце. Вважаю, що ця тінь належить людині, що стояла збоку і не лізла в кадр, поки ви витримували експозицію.
Донт кивнув.
— Цій фотографії майже три роки, і я розумію, що зараз навряд чи можна згадати, хто була та людина. Можливо, вона не мала жодного стосунку до Мод. Та я все думав: якщо ви спостережлива людина, то обов'язково зможете щось повідати мені про власника цієї тіні.
Поки Армстронг говорив це, він не відривав очей від Донта, і в погляді його було більше готовності пережити розчарування, ніж піддатися надії.
Донт примружив очі, перебираючи в пам'яті різні картини. Нарешті потрібна опинилася на поверхні.
— Невисокий чоловік. Нижчий за міс Сандей десь на вісім дюймів. Худорлявий. Найбільш прикметна риса — кожух. Він був йому завеликий, причому водночас і задовгий, і заширокий. Я ще подивувався, навіщо носити таке одоробло у спекотний літній день, коли всі навкруги ходять без верхнього одягу. Мені здалося, чоловік соромився своєї кощавої статури і сподівався, що великий одяг переконає оточення, що під ним — людина відповідного розміру.
— А який він був на вигляд? Молодий чи літній? Русявий чи темноволосий? Бородатий чи поголений?
— Поголений, і підборіддя у нього вузеньке. Більше нічого не можу сказати, бо він насунув капелюха так низько на носа, що обличчя практично не було видно.
Армстронг ретельно водив очима по фотографії, наче в такий спосіб міг розсунути межі рамки і побачити того невисокого худорлявого чоловіка.
— Отже, саме він і керував свинею?
— Так, саме він. Можу повідомити вам про нього ще дещо важливе. Я попросив його позувати разом зі свинею, і він відмовився. Я попросив ще раз. Він наполегливо казав «ні». У світлі того, що ви нам розповіли про викрадення свині, його вперте небажання фотографуватись отримало цілком зрозуміле пояснення.