«Ілюстрована Історія України»

Новий лад занадто був клясовим, становим (сословним), звязаним з військом, і се робило трудности в переходї його до нового, всенароднього, краєвого значіння. Старі порядки військового самопорядкування, коли рада, зібрана з якої небудь нагоди ким небуд з козаків, без церемонії скидала гетьмана і старшину, — не підходили до нових відносин. Власть мусїла бути трівка, певна, коли відповідала за долю цілого краю, особливо в таких тяжких і многоважних обставинах. Хмельницькому справді удало ся, завдяки своїм талантом і щастю, дуже сильно підняти гетьманську власть против давнїйшого. Військова рада збирала ся тільки тоді, як уважав се потрібним гетьман, — зрідка, в найважнїйших справах, і то більше для форми. Обмірковували ся справи на раді старшини, яку також скликав гетьман, коли вважав потрібним. Але така переміна була занадто новою й свіжою, викликала невдоволеннє серед деякої части козаччини, особливо на Запорожу, і наступникам Хмельницького не завсїди удавало ся підтримати свою власть над радою, а всяке ослабленнє і захитаннє гетьманської впасти ослаблювала зараз значіннє її і всього ладу козачого як впасти і управи загальної краєвої. Не зараз можна було вирвати старі погляди, сотворені всею попереднею історією козаччини, про те шо центр козацького житя і устрою-се Запороже, Січа, і відти повинний виходити і вибір гетьмана, і весь напрям української політики Уже в 1620—30-х роках, як козаччина починає опановувати волость і тут завязуєть ся трівка організація і управа козача, — уже тодї Січа тратить своє значіннє козацької столиці, козацького центра. В нових порядках центром українського житя стає гетьманська резиденція, де пробуває найвища старшина козача, де рішають ся всякі справи в військовім суді і в генеральній канцелярії військовій. ПретенсіїСїчи на давнє значіннє являли ся вже пережитком старини, анахронізмом. За Хмельницького Сїча стала собі прибіжищем сміливого вояцтва, передовою сторожею України без всякого політичного значіння. Але коли не стало славного гетьмана, Січовики претендують на те, щоб таки від них виходив вибір гетьмана і старшини; нарікають на старшину, що вона собі захопила правлїннє й не хоче признавати власти Сїчи. В усім сим лежали зерна пізнійших завірюх. Як би Хмельницький не вмер так рано, і ще більше—як би по його смерти Україна могла о пожити спокійно яких кільканадцять лїт, сї зерна не проросли б.