«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Людність козацька не платила податків, тільки служила службу військову. В часах тих неустанних воєн військо козацьке старало ся мати тої козацької людности як найбільше, та й самі люде за безпечнїйше вважали писати ся в козаки, щоб не попасти назад під панщину.
Число полків за Хмельницького було не однакове. В реєстрі 1649-50 р. на правім березі Дніпра бачимо 9 полків.
Під фігурою Хмельницького карта України поділеної на полки (означені булавами); на низу Дніпровім Сїча (шатро з корогвою і булавою). З лівого боку військо козацьке, представлене старшиною, по числу полків. З правого-шатро гетьманське, над ним герб військовий, на долї група переляканих Поляків з написомю. Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Браславський, Кальницький і Київський, а на лівім боцї сїм: Переяславський, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Нїженський і Чернигівський. Полки поділяли ся на сотнї, але неоднаково: в иньшім полку не було і десяти сотень, а в иншім до двадцяти, і число козаків було в них нерівне: в реєстрі 1649 р. в одних сотнях бачимо козаків по двіста і по триста, в иньших по кількадесять тільки. Полковник був начальником свого полкового округа; полкова старшина: полковий обозний, судя, осаули, писар-радила при полковнику у всіх ділах свого полку; сотник правив своїм сотенним округом, козацькими громадами завідували отамани. Властиво військові власти мали начальство тільки над козацькою людністю, але на ділї до них перейшла власть загальна, над усею людністю, тільки значнїйші міста та маєтки церковні і панські були в меньшій залежности від них, а підлягали просто гетьманови (але маєтків панських з початку було дуже мало, бо їх народне повстаннє покасувало).
Взагалі військовий устрій хоч ніби то належав до самого тільки козацького стану, до одного тільки війська, уже за десятилітнє панованнє Хмельницького прийняв характер краєвого правительства. Се не зразу зрозуміли, але на ділї уложило ся так дуже скоро. Переговорюючи з Москвою, Хмельницький по давнїй памяти говорив, що військо буде правити ся по своїм порядком, а московське правительство може на себе прийняти те що давнїйше належало до правительства польського. Але коли московське правительство почало присилати своїх воєвод і хотїло на себе збирати доходи з некозацької людности та правити нею від себе—козацька старшина, привикши за сей час правити нероздільно, почула, що властиво для чужої, иньшої управи вже нема місця—вона б нарушала значінне і силу козаччини. Гетьман став володарем краю, головою правительства українського, і все що було на Українї мусїло йому підлягати. Але гетьман був головою військової організації, значить і ТІ областні представники—полковники повинні були мати значіннє власти загальної, всенародньої. Військовий штаб гетьмана займає місце кабінета міністрів, правительства українського. Генеральна старшина: обозний, судя, осаул, писар, що звуть ся генеральними для відміни від таких же чинів полкових, — стає радою міністрів при гетьмані і рішає у всіх справах загальних, політичних.
Рада старшинська—генеральної старшини і полковників і військова рада загальна збирають ся в важнійших справах і рішають про долю краю. Козацька старшина і громадянство українське чуло пильну потребу такої автономної, загальної, всенародної (всесословної) організації і отся військова козацька організація сповняла її ролю; але сей новий український автономний устрій не був продуманий до кінця і не проведений формально (се пробували зробити при гадяцькій унїї з Польщею 1659 р., але Її конституція не устояла ся). Через се між понятєм краєвого правительства і понятем козацького ладу, як устрою тільки військового, так би сказати—лишала ся щілина, в яку заходили посторонні претенсії, особливо московські, й викликали замішання, непевність, роздражненнє. Не доладу також було, що військові чини, старшинська чи військова рада, до котрої входили тільки козаки, а не всі стани людей — духовенство, міщанство, селянство, шляхта мали правити всім краєм і всякого стану людьми. І тим більше що се було діло нове, воно не укладало ся так легко, а викликало непорозуміння і боротьбу.