Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Але ж це був тільки сон…
Крізь вікно в кімнату линув запах свіжої трави. Яке прекрасне життя! От тільки коли б не турбота про Матео. Він плаває десь далеко у Великому океані на своєму кораблі понад підводними горами, рибами, водяними демонами, скляними храмами й палацами і навіть не здогадується про небезпеку, яка скрізь чигає на нього.
Ашіма ніколи не бачила моря, але Марко й Матео не раз розповідали їй про його безмежні простори, про його осяйну красу. Чому й досі немає жодної звістки від моряків, котрі вирушили завойовувати острів Ціпангу? Вже минула осінь і зима, вже весна прикрасила ніжною зеленню луки й крони дерев, уже над полями вітер хвилює жовті хліба, вже темні літні ночі сповістили про недалеку осінь, а від Матео не було жодної вісточки.
Ашіма підійшла до вікна і побачила в альтанці світло. Воно немов цідилося крізь листя і тихо лягало поміж рухливими тінями. Це світло здалося дівчині таким нереальним, що її пройняв страх. Вона згадала крик, який розбудив її і, затремтівши, відступила в рятівну темінь. Їй раптом чомусь подумалося, що крик долинув з альтанки. Її злякана уява малювала страхітливу картину: Марко з блідим обличчям лежить на землі і, поранений, стікає кров'ю. Той крик все ще лунав у її вухах. Мабуть, щось трапилось! Ця думка надала їй сили подолати страх. Накинувши на себе халат, вона побігла в сад, до альтанки, босоніж по теплій, мокрій траві. Перед входом дівчина спинилась. Тіло її раптом розслабло, вона полегшено зітхнула й опустила руки.
Марко спав, поклавши голову на свої книги. На столі стояли дві свічки. Тиха, мирна картина розвіяла весь страх дівчини.
Лишати його отак спати в незручному положенні? Якби знати, що йому сниться…
Дівчина тихо сіла на лавку. Хіба не може статися так, що вітер перекине свічку і вогонь обпече обличчя Марко? І вона тоді докорятиме собі, що отак просто пішла в кімнату. Вона посунулась на край лавки і тихо прошепотіла:
— Марко! Прокиньтеся!
— Ашіма, це ти! — вигукнув він, піднявши голову і побачивши перед собою всю в білому, наче привид, дівчину.
Ну от, він упізнав її. Тепер їй лишається тільки повернутись до себе в кімнату.
— Ти боса, — сказав він стурбовано. — Простудишся. Сідай, Ашіма.
— Я вийшла трішки погуляти в сад. Ніч така чудова.
— Всі вже сплять, — мовив Марко, — і тільки ми з тобою ще сидимо.
Листя співало свою нічну пісню. А перед входом в альтанку ніч огорнула яблуні чорним мороком.
— Якби знати, звідки приходять мрії.
— Ти мріяла, Ашіма?
— Я почула крик, прокинулась і дуже злякалася.
— Мрії приходять і зникають, як зірки на небі.
Їхня розмова текла, ніби струмок у тихій долині. Не дивлячись одне на одного, вони говорили про мрії й про зорі.
— Мрії бувають прекрасніші, ніж бенкет з золотими келихами, — сказав Марко. — Але ж завжди мріяти не можна.
— Ні! — І те коротке слово вдарило Марко, немов стріла.
Її обличчя враз замкнулося. Нічого йому дивитися на неї. Ось зараз вона встане і байдуже скаже:
— Мені вже треба йти спати. Тоді він промовив:
— Імператор хоче послати мене в Маньї, Ашіма. Я просив його про це. Але треба почекати, доки повернеться Матео… Тобі більше не подобається в Камбалі? — Не одержавши відповіді, він додав: — Ми можемо виїхати хоч і завтра!
Ашіма схрестила на грудях руки.
— Я вже й сама не знаю, — сказала вона. — Я боюся за Матео… Ох, Марко, я навіть не знаю, чи мені хочеться їхати в Куньмін. Там у мене немає жодної близької людини… І я нікого не знаю… Однак мені пора спати. На добраніч, Марко.
— Буона ноте, — гукнув він їй мовою своєї батьківщини.
— Буона ноте, — відгукнулась дівчина до нього з темряви.
Двері тихо зачинилися. Подих вітерця загасив свічку.
ПРИДВОРНІ ІНТРИГИ
Хан Кублай повернувся з Шаньту в Камбалі. Протягом трьох днів не припинялись бенкети, які імператор влаштовував для своїх придворних і посланців. В них брало участь більше вісімдесяти тисяч чоловік. Володар сидів на своєму високому троні, повернувшись обличчям до півдня. Біля столу стояли придворні, котрі подавали імператорові страви й напої. Ніс і рот у них було закрито шовковими хустками, щоб навіть їхній подих не долітав до імператорських страв і напоїв. Паж подав імператору золотий келих з вином, відступив на три кроки назад і став навколішки. Всі придворні й гості теж опустились на коліна і низько схилили голови.