Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— У-у, сатана! — простогнав Ванг.
— Товста Джамбуїк-Хатун не краща за Ахмеда.
— Завтра я буду продавати «маленьких Джамбуїк-Хатун», — почав нахвалятись пекар.
— Без солі! — додав носильник.
Але Ванг гнівно глянув на пекаря.
— Краще б ти тримав за зубами свого надто балакучого язика! Може, ти забув, що я потрапив у в'язницю через твоїх «маленьких Ахмедів».
Лі винувато опустив голову.
— Розкажіть нам про диявольський намір Ахмеда, — попросив Ву.
Чоловіки підсіли ближче до лампи. Незнайомий кур'єр почав тихо розповідати:
— Вчора імператриця, лежачи в купальні, наказала принести їй солодких яблук. Через деякий час служниця повернулася і плачучи доповіла, що не може подати її величності яблук, бо віслюк, який їх віз, звалився в горах у прірву. Ви, напевне, знаєте, що з Маньї кожного дня привозять естафетою найкоштовніші фрукти. Дорога йде повз страшні урвища, по хистких містках і кам'янистих стежках, які інколи бувають такими вузькими, що навіть двоє людей не можуть розминутись. Але Джамбуїк-Хатун, не отримавши солодких яблук, аж почервоніла від люті. Вона покликала двох охоронців і звеліла їм посадити служницю за грати.
— Закидати б її камінням! — схвильовано мовив Ванг.
Незнайомий кур'єр розповідав далі:
— Наступного ранку до імператриці прийшов на прийом Ахмед, і вона сказала йому: «Коли хан Кублай, мій повелитель, перебуває в Шаньту, я не отримую навіть солодких яблук. Міністр Ахмед, вам належало б краще піклуватись про порядок у Камбалі». Цю розмову чула одна служниця. Вона каже, що після слів імператриці Ахмед зблід, як смерть. Він одразу ж на-, казав кинути носильника до в'язниці і ранком стратити його.
Незнайомий оглянув палаючим поглядом присутніх.
Ванг заскрипів зубами.
Пекар закрив руками обличчя.
— Це якийсь диявол! — сказав носильник. — Всі ненавидять його.
— Життя китайця для нього не дорожче, ніж життя собаки.
— Всі повинні знати про злочини Ахмеда, — мовив незнайомий кур'єр. — Потурбуйтесь про це. Але будьте обережні.
— Скоро світанок, — глухо промовив Ванг. — Ми чули, як в'язні кричали, коли на шию їм падає сокира ката… — Він підвищив голос: — І ви кажете, що час ще не настав!
— Тепер послухайте, що я вам скажу: носильника не стратять. До світання його буде врятовано.
Чоловіки полегшено зітхнули. Вони відхилились трохи назад, і їхні обличчя поглинув морок. Кур'єр з вузенькими плечима і руками вченого викликав у них майже забобонний страх. Вони чули в його словах силу. І тому довіряли йому.
— Хто ви такий? — спитав пекар і одразу перелякався свого балакучого язика.
Ванг щось сердито пробуркотів.
— Такий самий китаєць, як і ви, — відповів незнайомий кур'єр.
«І не боїться вночі ходити по місту», подумав носильник.
П'ять разів ударив дзвін.
— Скоро він прийде до вас. Ванг, ви повинні сховати його в себе. Будьте обережні, щоб його не побачив ваш сусід.
— Він прийде сюди? — вражено спитав Ванг.
— Ви боїтесь?
Обличчя Ванга вихопилось з темноти.
— Я вас не розумію, пане…
— Гаразд, Ванг, я не хотів вас образити. Він пробуде у вас три дні, і потім ми переправимо його з Камбалі в безпечніше місце. А тепер слухайте, що передав вам мій повелитель. Завтра до вас під'їдуть два вози і привезуть вам залізо. Куйте з нього мечі і вістря для списів. Лі, Ву і Янг, ви роздасте їх нашим друзям і скажете їм: «Гостріть зброю й будьте наготові». Ось що я мав переказати вам від імені мого повелителя. Шю постукав у вікно:
— Зачекайте трохи тут, — сказав незнайомий кур'єр. — Я зараз повернуся.
— Я чую чиїсь тихі кроки, пане, — збуджено прошепотів Шю. — Попід самими стінами скрадаються два чоловіки… Ось вони стали… Знову йдуть.
Незнайомий кур'єр поклав хлопцеві на плече руку:
— Не бійся, Шю. Це наші друзі. Іди і впусти їх.
В темну майстерню вступили два чоловіки. Один з них сказав:
— Пане, ось він. Тільки вранці помітять, що його немає. Тепер я піду.
— Зачекайте! Ти чуєш що-небудь, Шю?
— Ні, пане.
— Ну, тоді йдіть. Дякую вам. Передайте це всім, хто вам допомагав.
Чоловік тихо рушив на вулицю. Коли незнайомий кур'єр зайшов із звільненим вантажником у кімнату, всі стояли навколо лампи.
— Ось він.
Ванг обняв вантажника. Інші мовчки вклонилися йому.
— Я — Хан Ель-канг, — назвався чоловік. Раптом він сів, затулив обличчя руками і заплакав.
— Не плач, Хан, — співчутливо мовив Лі. — Адже тепер ти на волі.
Чоловік устав.