Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Рукопис прославляв діла хана Кублая. Марко ще раз пробіг очима перші речення: «Хан Кублай досяг влади завдяки визначній мужності, доброчинності й розуму, в противагу своєму молодшому братові Арік-Бука, якого підтримувало багато татарських князів. Перш ніж вступити на трон, Кублай добровільно служив у війську, прагнучи брати участь в усіх походах. У своїх вчинках він завжди виявляв мужність і сміливість, а що стосується воєнного мистецтва і військової спритності, то його вважали найрозумнішим і найздібнішим воєначальником в історії всіх воєн…»
Легкий вітерець зашелестів у листі дерев, війнувши прохолодою на Марко. Юнак склав докупи аркуші паперу і закрив переплетену в шовк книгу на застібку з слонової кістки.
Вперше, відколи Марко жив при дворі хана Кублая, він не поїхав у літню резиденцію імператора. Кублай доручив йому вивчати грошову справу. Марко з властивою йому наполегливістю взявся за дослідження таємниць камбалійської монети, його завжди дивувало, що торговці за надруковані паперові гроші з печаткою великого хана можуть придбати будь-яку річ, немов паперові знаки виготовлені з справжнього золота або срібла.
Інколи Марко здавалося, що імператор володіє таємницею алхіміків. Справді, хіба ж він не перетворював папір на золото? Адже в його державі можна було за надруковані папірці купити золото, срібло і всі товари, які тільки забажаєш.
Кілька днів тому Марко відвідав майстерні, де виготовляли паперові гроші. За матеріал правила кора шовковиць, яку розмочували, розтирали на кашу і виготовляли з цієї маси папір, схожий на бавовняний, але чорного кольору. Потім його розрізали на різної величини прямокутні шматки. Чиновники, що користувалися особливою довірою, ставили на них свої печатки, і, нарешті, старший монетний майстер штемпелював їх кіноварною печаткою імператора. Тепер монета виходила в світ. Ніхто в імперії не смів відмовлятися брати паперові гроші. За підробку грошей карали смертю.
Легкий вітерець повівав серед нічної тиші, погойдував трави і квіти, грайливо шепотів з листочками. Болюче почуття самотності сповнило Марко. Він звик до гучних, розкішних бенкетів, а йому доводилось сидіти посеред велетенського міста наодинці з самим собою, з своїми бажаннями і спогадами. На дзвіниці п'ять разів ударив дзвін. П'ять співучих ударів поплили серед ночі і згасли. Якась сонна пташка на яблуні стріпнула пір'ям, цвірінькнула тоненьким голоском і знову сховала голову. Над землею піднімався вологий туман, квіти непомітно розкривали свої бутони. Все в природі спало, і тільки в голові Марко прокидалися думки і одягалися в образи й мрії.
Незнайомий кур'єр зняв маску і сховав її в кишеню. З тихого скрадливого кроку він перейшов на твердий, енергійний, випрямив спину, підняв голову. Перед ним були міські ворота з вартівнею. Вартові вклали стріли в луки, але в ту ж мить упізнали Ван Ку.
— Увага й послух! — вигукнув один із них і дзвінким голосом склав перед командиром рапорта.
Полковник Ван привітно подякував і зайшов до вартівні.
— Чого це він ночами блукає по вулицях? — спитав один з вартових.
— Не чіпай його, — відповів другий. — Спробуй, поговори з Ван Ку.
Вартовими були китайці з далеких провінцій імперії.
Раптом перед ними з пітьми виринув Саїд. Він витягнув свою срібну дощечку і спитав:
— Кого ви щойно впустили досередини?
— А тобі яке діло? — похмуро відповів вартовий і віддав назад дощечку. — Іди додому й лягай спати!
— Але ж скажи мені, кого ти впустив? — повторив своє запитання Саїд і, не діждавшись відповіді, підвищив голос: — Ну говори ж. Ти ж бачив печатку на моїй дощечці?
— Дай йому списом по спині! — сонно мовив другий вартовий і, сплюнувши, позіхнув.
Розлючений Саїд подався геть.
— Зачекайте, — гукнув він, відійшовши на надійну відстань. — Я вам це ще пригадаю!
Небо стало геть чорним, і тільки далекі зірки високо над горами прикрашали його. Повільно спливав час. Пекар Лі, носильник Янг і кравець Ву, скрадаючись садами і задвірками, розійшлись по своїх домівках. На перехрестях вулиць тьмяно горіли ліхтарі.
Ашіму розбудив якийсь крик. Вона підвелася, злякано озирнулась навкруги і, затамувавши подих, стала напружено прислухатися. Ні, не чути нічого, тільки серце калатає. Вона сама. А може, це вона кричала уві сні і прокинулась од власного крику? Відколи Матео немає дома, її часто охоплює незрозумілий страх. Знову снилось далеке минуле: іржаві кайдани на ногах, гнівні слова й удари хазяїна. «Ох ти, непотріб, ніхто тебе не хоче купувати!» їй навіть вчувався грубий, хрипкий голос…