Гробниця

А який стосунок має до всього цього Хол?

— Ну, як? — спитала вона, коли Хол розчинив дверцята. — Усе гаразд?

Хол увібрався в авто.

— Даруй, Мередіт. Я хотів запропонувати разом пообідати, але обставини змінились, і в мене виникли деякі невідкладні справи.

— Щось гарне, судячи з твого виразу? — спитала вона.

— Комісаріат поліції в Куїзі, який розслідує нещасний випадок, нарешті погодився надати мені теку з матеріалами, що стосуються загибелі мого батька.

— Так це ж чудово, Холе, — щиро пораділа вона, сподіваючись, що в тих матеріалах хлопець і справді знайде відповідь на питання, що мучили його відтоді, як загинув його батько.

— Тож я можу або завезти тебе до готелю, — вів далі Хол, — або їдьмо разом зі мною, а вже потім пошукаємо, де можна пообідати.

Мередіт ненадовго замислилась, поборюючи спокусу поїхати з ним. Утім, швидко збагнула, що тут Хол має все зробити сам. До того ж їй треба зосередитися на власній роботі, щоб проблеми Хола не засмоктали її.

— Схоже, тобі варто побути самому, — відповіла вона. — Тож, якщо не заперечуєш, можеш завезти мене до готелю дорогою до поліції, і так буде добре.

Вона з приємністю відзначила, що Хол трохи завагався, хоча лише на якусь мить.

— Мабуть, краще, якщо я заявлюсь туди сам, оскільки вони роблять мені таку послугу.

— Я теж про це подумала, — сказала Мередіт, злегка торкаючись його руки.

Хол увімкнув двигун і здав назад.

— А як стосовно того, щоб зустрітися пізніше? — спитав він, протискуючи авто вузькою вуличкою, що вела з Рен-ле-Шато. — Можна десь здибатись і трохи випити. А може, десь повечеряємо? Звісно, якщо ти не маєш інших планів.