Гробниця

Перше, що вразило Мередіт, коли вони зайшли до церкви — це її дуже маленькі розміри, наче церкву збудували в масштабі три чверті. Здавалось, у ній було порушено всі перспективи та пропорції.

На стіні праворуч висіли написані від руки оголошення, деякі французькою, інші — ламаною англійською. З динаміків, що висіли в кутках, линув тихий і простий григоріанський спів під звуки органної музики.

— Вони все підчистили та піддали цензурі, — стиха мовив Хол. — І щоб заперечити всі чутки про загадковий скарб і таємні товариства, тепер намагаються всьому надати католицького змісту. Наприклад, ось це. — Він постукав пальцем по одному з написів. — Ось поглянь. «У цій церкві найголовніший скарб — це ви».

Утім, Мередіт уже придивлялася до чаші зі святою водою, що стояла відразу ж біля дверей з лівого боку. Кропильниця покоїлась на плечах статуетки диявола три фути заввишки. Злобливе червоне обличчя, скрючене тіло, пронизливий погляд блакитних очей. Вона вже бачила цього демона раніше. На столі у ворожки Лаури.

Диявол. Карта номер XV у колоді Таро Буска.

— Це Асмодей, — пояснив Хол. — Традиційний хранитель скарбів і таємниць, будівничий храму Соломона.

Мередіт торкнулася вишкіреного демона — холодного й крейдяного на дотик. Поглянувши на його скрючені руки з пазурами, вона мимоволі зиркнула крізь розчинені двері туди, де непорушно стояла на колоні статуя Богоматері Лурдської.

Злегка кивнувши головою, Мередіт зиркнула вгору, на фриз. На ньому було зображення чотирьох янголів, кожен з яких немов би являв собою частину хреста. І знову знаменита фраза Костянтина, цього разу — французькою. Фарби були вицвілі та де-не-де облущені, наче янголи вели битву, у якій вони були приречені на поразку.

На цоколі два василіски утворювали червону вставку, у котрій виднілися літери ВS.

— Ці ініціали можуть означати «Беренже Соньєр», — пояснив Хол. — Або «Буде та Соньєр», або ж «Бланк і Зальц» — дві місцеві річки, що впадають у розташоване неподалік озеро, відоме як le benitier, тобто кропильниця.

— А що, ці два священики знали один одного? — спитала Мередіт.

— Судячи з усього, так. Буде був наставником молодшого за віком Соньєра. На початку своєї священицької праці, коли йому довелося кілька місяців потрудитися в сусідній парафії Дурбан, Буде познайомився також і з третім священиком, Антуаном Желісом, котрий пізніше взяв собі парафію в Кустоссі.

— Я там проїздила вчора, — зауважила Мередіт. — Схоже, у цьому місці все занедбане та зруйноване.

— Самий замок — так. Одначе в селі живуть люди, хоча воно й дуже маленьке. Буквально купка будинків. Желіс помер за досить дивних і загадкових обставин. Його вбили на День усіх святих 1897 року.

— 1 вбивцю так і не знайшли?

— Гадаю, що ні. — Хол зупинився ще перед однією гіпсовою статуеткою. — Це святий Антоній Відлюдник, — пояснив він. — Відомий єгипетський святий третього й четвертого століття.

Від почутого всі думки про Желіса відразу ж вилетіли в Мередіт із голови.

Відлюдник. Ще одна карта з великого аркана.

Доказів того, що колоду Буска намальовано в цих краях, було більше, ніж досить. Про це свідчила також і ця крихітна церква, збудована на честь Марії Магдалини. Єдине лишалося для Мередіт неясним: який стосунок мав до всього цього Домен де ля Кад?

1 який стосунок, якщо такий є взагалі, це має до моєї родини?

Мередіт зосередила увагу на фактах, що їх мала у своєму розпорядженні. Не слід змішувати все докупи. Треба розібратися з усім по черзі. А що, як батько Хола мав рацію, коли казав, що все в Рен-ле-Шато було навмисне підстроєне таким чином, щоб відвернути увагу від сусіднього села в долині? Тут була певна логіка, але Мередіт хотіла знати більше, перш аніж робити якісь поспішні висновки.

— Ти достатньо бачила? — спитав Хол. — Чи, може, тобі хочеться ще трохи тут потинятися?

Мередіт задумливо кивнула головою.

— Достатньо.