Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
Тому в ухвалі Президії Ради Міністрів, прийнятій 24 квітня 1947 року, йшлося про те, що в зв’язку з «необхідністю подальшої нормалізації стосунків у Польщі цілком назріла потреба ліквідувати діяльність банд УПА». Відтак міністрові оборони було доручено виділити «відповідну кількість військових частин для здійснення операції очищення загроженого терену й ліквідації банд УПА», натомість Державне Управління Репатріації мало організувати «операцію переселення українського і змішаного населення на теренах, де діяльність банд УПА може загрожувати їхньому життю й майну»[353]. У такий спосіб створювалося враження, наче головною метою операції є знищення українського підпілля і спритно приховувалося, що насправді — то наступний крок у створенні етнічно гомогенної комуністичної держави.
Для проведення операції було створено спеціальну Оперативну Групу «Вісла» (далі — ОГ «Вісла») на чолі з бригадним генералом Стефаном Моссором. Довоєнний офіцер, учасник Польської кампанії 1939 року, він провів усю війну в таборі для військовополонених. Після звільнення працював у Генеральному штабі ВП, займаючись боротьбою з «бандитизмом». До складу ОГ «Вісла» увійшли п’ять піхотних дивізій (3, 6, 7, 8 і 9) і 1-ша дивізія КВБ. Разом із двома резервними полками, вояками Прикордонних Військ, співробітниками міліції, Управління Безпеки та Варти охорони залізниць у сумі це давало близько двадцяти однієї тисячі осіб. Крім того, ОГ «Вісла» розпоряджалася ескадрильєю літаків і чотирма панцирними потягами.
Тим часом сили УПА в Польщі становили близько 1400–1500 партизанів. Разом зі співробітниками Служби Безпеки ОУН та озброєними членами цивільної мережі українське підпілля налічувало близько двох із половиною тисяч чоловік (не рахуючи співчуваючих). Пропорція українських і польських сил становила 1:9, а насправді перевага польських сил була ще значнішою, адже ВП і КВБ мали вищу маневреність і могли будь-якої миті легко досягти нищівної переваги в якомусь конкретному районі. На першому етапі операції в Бещадах проти чотирьох сотень УПА, боївок СБ і цивільної мережі (загалом не більше, ніж п’ятсот-сімсот осіб) були скеровані понад десять тисяч вояків, додатково підтриманих міліцією, Прикордонними Військами, двома панцирними потягами та авіацією. Це дало перевагу 1:20 або, навіть, 1:25 (якої військо в боротьбі проти УПА начебто ніколи не досягало).
Депортації населення
Операція виселення розпочалася 28 квітня 1947 року о 4 годині ранку. В першу чергу вона охопила повіти Сянік, Лісько, Перемишль, Березів, а почасти й Любачів. На початку червня депортації також поступово почалися у повітах: Ярослав, Любачів, Горлиці, Новий Сонч, Новий Тарг, а також у Люблінському воєводстві.
Під час операції військо оточувало села кільцем, а відтак повідомляло мешканцям про негайне переселення. Населення отримувало кілька годин, щоб зібрати найнеобхідніші та найцінніші речі. Потім під ескортом вояків мешканців кожного села відправляли на збірні пункти. Часто ними були просто пасовища, оточені колючим дротом і уважно пильновані. Там співробітники УБ проводили селекцію переселенців, намагаючись відловити усіх «неблагонадійних». Вони укладали докладні реєстри депортованих і їхнього майна, намагалися також вербувати агентів — тільки до червня 1947 року інформаторами стали 852 особи. Підозрюваних у симпатіях до підпілля, якщо їх відразу не арештовували, ділили на спеціальні категорії: «А» (поставлені на облік в Управлінні Безпеки), «В» (поставлені на облік у військовій розвідці), «С» (щодо них застереження висловив комендант транспорту). Сім’ї, відмічені такими знаками, слід було селити не більше однієї в певному населеному пункті. Решту українців вивозили подалі від державного кордону та розміщували групами, які б не перевищували 10% місцевого населення. Все це робилося для того, щоб у оточенні польського населення вони швидко зазнали асиміляції.
353
Akcja «Wisła», s. 169–170; Акція «Вісла», с. 183.