Щоденник Майдану та війни

Українська історична матриця відсилає нас у XVI — XVII століття, знову ж до козаків, до не зафіксованих договорами з сусідніми державами кордонів, до відсутності власної валюти й до демократичних виборів гетьмана, за якими відразу йдуть спроби повалити обраного гетьмана силою або хитрістю. Словом, в основі історичної матриці України лежить анархія. Цю анархію цілком можна назвати демократичною, бо голос кожного чути і голос кожного впливає на ситуацію в країні. А значить, особистість в Україні завжди більше впливала на історію, ніж система.

Я не історик і не намагаюся наукоподібно пояснити особливості «моєї України». «Моя Україна» — це моя суб’єктивна держава, держава, яку бачу таким чином тільки я. І живу я в цій державі поряд із мільйонами співвітчизників, і у кожного з них є своя, «особиста» Україна, своє бачення її. У цьому знову ж виявляється відмінність між імперською та анархістською матрицями: у жителів Російської імперії один і той же образ своєї великої країни, у кожного українця — своя Україна. У більшої частини населення «особиста Україна» — цілком європейська держава. У меншості — «особиста Україна більше схожа на нейтральну Швейцарію», в іншої меншини вона навіки пов’язана з Росією та з Російською православною церквою московського патріархату. У мене вона, Україна, теж своя: європейська, спо­кійна, толерантна, різноманітна і — головне — країна, вільна від цензури, що для письменника дуже важливо! Саме тому я її люблю й живу в ній.

Точно так само, як Україну, українці «приватизують» і «суб’єктивують» Європу. Кожен українець, у якого є свій європейський досвід або своє розуміння Європи, має «свою Європу». Іноді ця особиста Європа складається тільки з Чехії, а іноді до неї входять усі 28 країн Європейського Союзу і навіть Сполучені Штати Америки.