Свій час
- Автор: Дубинянская Яна Юрьевна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-238-3
- Переводчик: Вікторія Стах
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Свій час». Краткое содержание книги:
Роман «Свій час» Яни Дубинянської має кілька захопливих сюжетних ліній, дії його відбуваються у різних часових та просторових межах. Уважні поціновувачі літератури з задоволенням помітять у ньому цілком упізнаваних персонажів літературної тусовки, вгадають найулюбленішу книжкову подію країни і, звісно ж, старовинне і таємниче місто, що його охороняють кам’яні леви.
Готель йому подобався, і то була ще одна ганьба, принаймні перед просунутою Лесьчиною компанією, де цю будівлю ненавиділи палко, з насолодою, зі смаком; фізикам на курсі було, звісно ж, байдуже. А йому, Богданові, готель видавався спільником, таким самісіньким чужинцем у древньому претензійному місті, як і він сам. І до того ж добре правив за орієнтир.
Щоб потрапити до універу, готель залишаємо по ліву руку; тільки слід підійти ближче, на прилеглу вулицю — в цьому місті не було нічого паралельно-перпендикулярного, і будь-яка сусідня завиграшки могла завести по кривій мало не в протилежний бік. Богдан рушив уперед, не спускаючи з очей з металево-скляної висотки, що всі її східні вікна блищали, відбиваючи все-таки невидиме за щільними хмарами сонце. На верхівці готелю, до речі, теж був годинник, електронний, найточніший у місті, налаштований за еталонним світовим часом, — але зараз він, незважаючи на погоду, відсвічував так, що розібрати цифри було неможливо.
— Чи не скажете, котра година?
Запитала дівчина. Чорненька невисока дівчина в легкій курточці з піднятим коміром, крізь який була навіщось заселена біло-зелена стрічка. Чому б дівчиськові не роззирнутись і не пошукати годинник навколо, не зрозуміло; мабуть, це Богдана й здивувало — а може, все-таки стрічка, чи то політичного, чи то корпоративного штабу, чи щось інше?..
Так. Вона рухалася цілком нормально, в його часі. І говорила швидко, тонким напівдитячим голоском.
Богдан задер голову, шукаючи циферблат, але собор уже був позаду і годинник злипся у перспективі на нечитабельний еліпс. Зате електронний прямокутник на верхівці готелю, затулений від сонця власною щільною хмарою, висвітив зелені цифри, і Богдан озвучив:
— Сьома година п’ятдесят дев’ять…
Цифри блимнули.
Богдан опустив голову і побачив дівчачу усмішку. Недоречну, несвоєчасну.
А потім його штовхнуло в груди, неболючо і нестрашно, але швидко, дуже швидко, аж він нічого не встиг второпати і вдіяти, а лише здивувався з неозорої глибочини свого часу: ти ба.
Вдарився потилицею об каміння бруківки.
У раптовому небі, танцюючи, кружеляли по колу вузькі стіни, башточки і куполи, в них, як у рамі, клубочилися сизі хмари, схожі на дим, і повільно підсвічуючи та забарвлюючи весь простір, розпливалися смугами яскраво-оранжеві прожилки вогню.
Це було навіть красиво.
— Іноді збувається. А чи страшно… знаєте, мене дуже часто про це запитують, втомився щоразу вигадувати нову відповідь.