Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Словом, хлопцеві оголосили смертний вирок так само, як і мені, — сказав Дамблдор. —Так ось, мені здається, що наступним виконавцем убивства після Дракової невдачі цілком природно маєш стати ти.
Якусь мить вони мовчали.
— Гадаю, саме так Темний Лорд і задумав.
— Чи передбачає Лорд Волдеморт у найближчому майбутньому ситуацію, коли йому вже не потрібен буде шпигун у Гоґвортсі?
— Так, він вірить, що школа незабаром опиниться в його руках.
— А якщо вона й справді опиниться в його руках, — сказав Дамблдор ніби сам до себе, — дай мені слово, що зробиш усе можливе для захисту учнів.
Снейп скупо кивнув головою.
— Добре. Так—от. Насамперед з'ясуй, що там задумав Драко. Переляканий підліток —загроза не лише іншим, а й йому самому. Запропонуй йому допомогу й підтримку, він погодиться, він тебе любить…
— …значно менше після того, як його батько потрапив у неласку. Драко звинувачує в цьому мене, думає, що це я зазіхнув на Луціусове місце.
— Нічого, спробуй. Мене не так турбує власна доля, як випадкові жертви його завзяття. Бо якщо ми хочемо врятувати хлопця від гніву Лорда Волдеморта, то існує тільки один вихід.
Снейп підняв брови і в'їдливо запитав: —Ти дозволиш йому тебе вбити?
— Авжеж, ні. Мене вб'єш ти. Запала довга мовчанка, яку переривало тільки якесь дивне клацання. Це фенікс Фоукс обгризав хрящ каракатиці.
— То, може, мені це зробити зараз? — з їдкою іронією запитав Снейп. — Чи дати тобі ще кілька хвилин — скласти
епітафію?
— Ні, ще трохи зашвидко, —усміхнувся у відповідь Дамблдор. — Насмілюся стверджувати, що потрібна мить сама виникне в належний час. А враховуючи те, що сталося сьогодні, — показав він свою засохлу руку, — можна не сумніватися, що така мить настане впродовж цього року.
— Якщо ти не проти вмерти, — грубо сказав Снейп, — то чому б не дати такої можливісті Драко?
— Він свою душу ще не надто занапастив, — відказав Дамблдор. — Я не хочу, щоб через мене вона в нього пропала.
— А моя душа, Дамблдоре? Моя?
— Тільки ти один знаєш, чи зашкодить твоїй душі, якщо ти допоможеш старій людині уникнути мук і принижень, — сказав Дамблдор. — Я прошу тебе, Северусе, зробити мені цю велику послугу, бо смерть і так наближається до мене так само невідворотно, як і той факт, що "Гармати з Чадлі" опиняться цього року на самому дні турнірної таблиці. Зізна юся, що надаю перевагу швидкому й безболісному відходу замість повільної й неприємної історії, якою все це може стати, якщо вони, наприклад, залучать Ґрейбека… я чув, що Волдеморт його завербував? Або ж любу Белатрису, яка любить погратися з їжею, перш ніж її проковтнути.
Він говорив це невимушено, проте його блакитні очі пронизували Снейпа так, як часто пронизували Гаррі — ніби він бачив душу, про яку йшлося. Нарешті Снейп іще раз
скупо кивнув.
— Дякую, Северусе… — Дамблдор був задоволений. Кабінет зник, і ось у сутінках Снейп і Дамблдор бредуть
разом по безлюдній території замку.
— Що ти з Поттером робиш вечорами, коли замикаєтеся вдвох? — запитав зненацька Снейп.
Дамблдор був стомлений.
— А що таке, Северусе? Хочеш йому призначити додаткове покарання? Хлопець незабаром більше часу відбуватиме покарання, ніж робитиме щось інше.
— Він стає копією батька…
— З вигляду — можливо, але в глибині душі значно більше схожий на маму. Я віддаю розмовам з Гаррі так багато часу, бо нам є що обговорити. Я повинен поділитися з ним певною інформацією, поки ще не пізно.
— Інформацією… — повторив Снейп. — Ik довіряєш йому… і не довіряєш мені.
— Йдеться не про довіру. Мій час, як ми обидва знаємо, дуже обмежений. Мені вкрай важливо дати хлопцеві достатньо інформації, щоб він міг зробити те, що мусить.
— А чому мені не можна отримати цю інформацію?
— Я намагаюся не класти всі свої таємниці в один кошик, тим паче в кошик, що вже так давно погойдується в руці Лорда Волдеморта.
— Я це роблю за твоїм наказом!
— І робиш надзвичайно добре. Не думай, Северусе, що я недооцінюю ту небезпеку, якій ти постійно себе піддаєш. Давати Волдемортові нібито безцінну інформацію, приховуючи водночас найсуттєвіші деталі — такої роботи я не зміг би довірити нікому, крім тебе.
— Однак ти значно більше покладаєшся на хлопця, неспроможного освоїти блокологію, котрий чаклує дуже посередньо і має прямий зв'язок зі свідомістю Темного Лорда!
— Волдеморт боїться цього зв'язку, — відказав на це Дамблдор. — Нещодавно він на собі відчув, що для нього насправді означає можливість поділитися з Гаррі свідомістю. Це був біль, якого він ще не зазнавав ніколи. Він більше не наважиться опанувати свідомістю Гаррі, я в цьому переконаний. Принаймні, не таким чином.
— Я не зрозумів.
— Покалічена душа Лорда Волдеморта не витримує близького контакту з такою душею, як у Гаррі. Як не витримує
контакту язик із замерзлим металом або людська плоть з вогнем…
— Душа? Але ж ми говорили про свідомість, про розум!
— У випадку з Гаррі й Лордом Волдемортом, кажучи про одне, маєш на увазі й інше.
Дамблдор озирнувся, переконуючись, що вони самі. Дійшли вже майже до Забороненого лісу, а поблизу нікого не було
видно.
— Після того, як ти мене вб'єш, Северусе…
— Ти не хочеш мені нічого розповідати, і водночас сподіваєшся від мене цієї послуги! —огризнувся Снейп, і справжній гнів спалахнув на його худому лиці. — Дамблдоре, ти вважаєш, що це само собою зрозуміло! А може, я вже передумав!
— Ти дав мені слово, Северусе. До речі, про послуги, які ти пообіцяв зробити —ти ж нібито погодився пильнувати за нашим юним слизеринським другом?
Снейп ішов сердитий і бунтівний. Дамблдор зітхнув.
— Приходь до мене в кабінет, Северусе, об одинадцятій вечора, і ти не нарікатимеш, що я тобі не довіряю…
Вони знову опинилися в Дамблдоровому кабінеті. За вікнами було вже темно. Фоукс мовчав, Снейп сидів нерухомо, а Дамблдор ходив довкола нього й говорив.
— Гаррі не повинен нічого знати до останньої миті, поки це не стане необхідно, бо інакше де в нього візьметься сила зробити те, що він мусить зробити?
— А що він мусить зробити?
— Це залишиться поміж Гаррі і мною. А зараз слухай уважно, Северусе. Настане час… після моєї смерті… не сперечайся і не перебивай! Настане час, коли Лорд Волдеморт почне боятися за життя своєї змії.
— Наджіні? — здивувався Снейп.
— Саме так. Якщо настане час, коли Лорд Волдеморт пере стане посилати свою змію виконувати його накази, а три матиме її задля безпеки біля себе, під магічним захистом, тоді, гадаю, можна буде Гаррі сказати.
— Що сказати?
Дамблдор важко зітхнув і заплющив очі.
— Сказати, що тієї ночі, як Лорд Волдеморт намагався його вбити, а Лілі захистила його своїм життям, наче щитом, смертельне закляття рикошетом вразило самого Лорда Волдеморта, і часточка Волдемортової душі відкололася, щоб з'єднатися з єдиною живою душею, що залишалася в зруйнованому домі. Часточка Лорда Волдеморта живе в самому Гаррі, і саме через це він наділений здатністю роз мовляти зі зміями і має той зв'язок зі свідомістю Лорда Волде морта, якого він і досі ще не збагнув. І доки ця часточка душі, про яку не знає й сам Волдеморт, залишається поєднана з Гаррі й захищена ним, Лорд Волдеморт не може померти.
Здавалось, ніби Гаррі стежить за цими двома чоловіками з кінця довжелезного тунелю, так далеко були вони від нього й так дивно відлунювали в його вухах їхні голоси.
— Отже, хлопець… хлопець має померти? — незворушно запитав Снейп.
— До того ж, від руки Волдеморта, Северусе. Це дуже суттєво.
Знову запала мовчанка. Тоді Снейп сказав:
— Я думав… усі ці роки… що ми оберігали його заради неї. Заради Лілі.
— Ми оберігали його, бо треба було його навчити, виховати, дати змогу випробувати свою силу, — пояснив Дамблдор, не розплющуючи очей. —Тим часом зв'язок між ними дедалі міцнішає, поширюється, наче вірус. Інколи мені здавалося, що він уже й сам це запідозрив. Якщо я в ньому не помиляюся, він так усе влаштує, що коли вже вирушить назустріч смерті, то це означатиме і справжній, остаточний, кінець Волдеморта.