Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
— Слизерин?
Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до
них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов'ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.
— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? —запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.
— У Слизерині навчалися всі мої рідні, —відповів він.
— Овва! — здивувався Джеймс, — а я думав, що ти нор мальний!
Сіріус вишкірився.
— Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?
Джеймс підняв удаваного меча.
— "Ґрифіндор — живуть відважні учні там!" Як і мій тато. Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього. —Тобі щось не подобається?
— Та ні, —заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка
свідчила про інше. — Якщо вам важливіші м'язи, ніж розум…
— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того?—докинув
Сіріус.
Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.
— Ходімо звідси, Северусе, пошукаємо собі інше купе.
— Ооооооо…
Джеймс і Сіріус, кривляючись, копіювали її зарозумілий тон. Джеймс спробував підставити Снейпові ногу, коли той
його минав.
— Бувай, Слинявус! — крикнув їм услід хтось із хлопців,
і двері купе зачинилися…
І знову відбулася зміна декорацій…
Гаррі стояв у Снейпа за спиною, дивлячись на освітлені свічками столи гуртожитків, за кожним — по два ряди захоплених облич. Професорка Макґонеґел викликала:
— Еванс, Лілі!
Він бачив, як у його мами трусилися й підгиналися ноги, поки вона йшла до хиткого ослінчика. Підійшла, сіла. Професорка Макґонеґел поклала їй на голову Сортувальний Капелюх. Щойно він торкнувся її темно—рудого волосся, як одразу вигукнув:
— Ґрифіндор!
Гаррі почув, як Снейп ледь чутно застогнав. Лілі зняла Капелюх, віддала професорці Макґонеґел і пішла до ґрифін—дорців, що радісно її вітали. Однак по дорозі вона озирнулась на Снейпа, і на її обличчі промайнула сумна усмішка. Гаррі побачив, як Сіріус підсунувся на лавці, звільняючи їй місце. Вона глянула на нього, згадала, що бачила його в поїзді, склала руки на грудях і рішуче повернулась до нього спиною.
Сортування йшло далі. Гаррі бачив, як до Лілі й Сіріуса за ґри—фіндорським столом приєдналися Люпин, Петіґру і Джеймс. Врешті—решт, коли нерозподілених учнів лишалося близько десятка, професорка Макґонеґел викликала Снейпа.
Гаррі підійшов з ним до ослінчика й побачив, як той надіває Капелюх.
— Слизерин! — закричав Сортувальний Капелюх.
І Северус Снейп подався в протилежний від Лілі край зали, де його привітали слизеринці й поплескав по спині Луціус Мелфой зі значком старости на грудях. Снейп сів з ним поруч…
Знову змінилася сцена…
Лілі й Снейп ішли подвір'ям замку, про щось сперечаючись. Гаррі швиденько наздогнав їх і прислухався. Вони вже значно підросли. Від часу Сортування минуло, напевне, кілька років.
— …думав, що ми з тобою друзі? — звертався до неї Снейп. — Найкращі друзі?
— Ми друзі, Сев, просто мені не подобаються деякі люди, з якими ти крутишся! Ти вже вибач, але мене аж нудить від тих Ейвері і Мульцибера! Мульцибер! Сев, ну, що ти в ньому знайшов? Він же гидкий! Знаєш, що він недавно хотів зробити Мері Макдональд?
Лілі підійшла до колони й сперлася на неї, дивлячись у Снейпове худе землисте обличчя.
— Нічого страшного, — сказав Снейп. — Пожартував, та й годі…
— Це була темна магія, і якщо тобі здається, що це смішно…
— А що ти тоді скажеш про те, що виробляють Поттер і його дружки? — вибухнув Снейп. Він аж почервонів, неспроможний стримати образу.
— А до чого тут Поттер? —здивувалася Лілі,
— Вони ночами кудись щезають. З тим Люпином діється щось дивне. Куди він увесь час ходить?
— Він хворий, — сказала Лілі. — Кажуть, він хворіє…
— Раз на чотири тижні, коли повний місяць? — гмикнув Снейп.
— Я знаю твою теорію, — холодно відказала Лілі. — Чого ці хлопці так тебе турбують? Яка тобі різниця, що вони роблять ночами?
— Я просто хочу тобі показати, що вони не аж такі пречудові, як усі вважають.
Його напружений погляд змусив її зашарітися.
— Але ж вони не бавляться з темною магією, —вона стишила голос. — До того ж, ти дуже невдячний. Я чула, що було вночі. Ти прокрався за ними в тунель біля Войовничої Верби, а Джеймс Поттер врятував тебе від того, що там є…
Снейпове обличчя викривилося і він бризнув слиною:
— Врятував? Врятував? Думаєш, він такий герой? Він рятував свою шкуру — свою і своїх дружків! Навіть не починай… я не дозволю тобі…
— Тине дозволиш? Не дозволиш мені?
Ясно— зелені очі Лілі звузилися до щілин. Снейп негайно почав виправдовуватися.
— Я не те мав на увазі… просто я не хочу бачити, як ти з нього робиш… ти йому подобаєшся, ти подобаєшся Джеймсові Поттеру! —Ці слова вилетіли всупереч його волі. — А він не… Усі думають… Великий герой квідичу… — Снейпа так переповнювали гіркота й ворожість, що він не міг зв'язати кількох слів. Ліліні брови від подиву піднімалися дедалі вище.
— Я знаю, що Джеймс Поттер — зарозумілий йолоп, — урвала вона Снейпа. — Мені про це не треба нагадувати. Але жарти Мульцибера й Ейвері просто зловісні. Зловісні, Сев. Я не розумію, як ти можеш з ними товаришувати.
Гаррі сумнівався, що Снейп узагалі почув, що вона сказала про Мульцибера й Ейвері. Коли вона образила Джеймса Пот—тера, Снейпове тіло розслабилось, а хода стала пружніша…
І знову змінилися декорації…
Гаррі побачив, як Снейп вийшов з Великої зали після іспитів на СОВи із захисту від темних мистецтв, побачив, як він покинув замок і випадково опинився неподалік того місця під березою, де сиділи Джеймс, Сіріус, Люпин і Петіґру Але Гаррі цього разу тримався поодаль, бо знав, що сталося після того, як Джеймс підняв Северуса в повітря і глузував з нього. Він знав, що тоді було зроблено й сказано, і не мав ані найменшого бажання вислухати це ще раз. Дивився, як Лілі підійшла до хлопців і почала захищати Снейпа. Здалеку почув, як принижений і розлючений Снейп обізвав її непрощенним словом:
— Бруднокровка.
Картина змінилася…
— Вибач мені.
— Мені начхати.
— Вибач мені!
— Дарма стараєшся…
Була ніч. Лілі стояла в халаті, склавши на грудях руки, перед портретом Гладкої Пані біля входу в Ґрифіндорську вежу.
— Я вийшла тільки тому, що Мері казала, ніби ти намірився тут спати.
— Ага. Я так би й зробив. Я не хотів назвати тебе брудно—кровкою, це просто…
— Само вискочило? — Лілі говорила без найменшого спів чуття. —Тепер уже пізно. Я роками тобі вибачала. Мої друзі не розуміють, чому я взагалі з тобою розмовляю. Ти зі своїми дорогоцінними дружками—смертежерами… бачиш, ти цього навіть не заперечуєш! Ти навіть не заперечуєш, що й сам хочеш стати таким! Ніяк не дочекаєшся, щоб приєднатися до Відомо—Кого?
Він роззявив було рота, та так нічого й не сказав.
— Я більше не можу прикидатися. Ти обрав свій шлях, а я —
свій.
— Ні… послухай, я ж не хотів…
— …називати мене бруднокровкою? Та ти ж, Северусе, усіх таких, як я, називаєш бруднокровцями. Навіщо робити для мене виняток?
Він намагався знайти якісь слова, але вона зміряла його зневажливим поглядом, розвернулася й полізла назад у отвір за портретом…
Коридор зник, але нова сцена виникла не одразу. Гаррі немовби летів крізь якісь мінливі форми й кольори, поки все навколо не ущільнилося знову. Він опинився на вершині пагорба, стояв самотній і змерзлий у непривітній темряві, а вітер свистів у гіллі кількох безлистих дерев. Дорослий Снейп озирався навсібіч, важко дихав, міцно стискав у руці чарівну паличку, чекаючи на когось або на щось… Його страх передався й Гаррі, хоч він і розумів, що йому ніщо не може зашкодити, але зазирав Снейпові за плечі, хотів збагнути, на що саме той чекає…