Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
І тут повітря прорізав сліпучий, зазубрений струмінь білого світла. Гаррі подумав було, що це блискавка, але Снейп упав навколішки, чарівна паличка вислизнула у нього з руки.
— Не вбивай мене!
— Я й не збирався.
Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.
— Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Вол—
деморт?
— Ні… ніякої вістки… я тут із власної волі! Здавалося, Снейп збожеволів — він заламував руки,
чорне волосся мотилялося навколо голови.
— Я… я прийшов з попередженням… ні, з проханням…
будь ласка… Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша. —З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?
— Пе… передбачення… пророцтво… Трелоні…
— Ясно, — сказав Дамблдор. — І що ж ти розповів Вол—демортові?
— Усе… все, що почув! — відповів Снейп. — Ось чому… з цієї причини… він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!
— У пророцтві не згадується ніяка жінка, — сказав Дамблдор. — Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня…
— Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї… і вб'є їх усіх…
— Якщо вона для тебе така важлива, — глузливо дивився Дамблдор, — то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?
— Я вже… я вже його просив…
— Який же ти ниций, — кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. — Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?
Снейп мовчки дивився на Дамблдора.
— То сховай їх усіх, — прохрипів він. — Тримай її… їх… у безпечному місці. Прошу тебе.
— І що я за це від тебе матиму, Северусе?
— Від мене… за це? — Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: —Усе, що завгодно.
Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.
— Я думав… ти зумієш… її… вберегти…
— Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, — відповів
Дамблдор. — Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить? Снейп ледве дихав.
— її син вижив, — додав Дамблдор.
Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.
— її син живий. Очі — точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам'ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?
— НІ! — заревів Снейп. — її нема… Померла…
— Це каяття, Северусе?
— Краще б… краще б я вмер…
— А кому це потрібно? — холодно сказав Дамблдор. — Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.
— Що… що ти маєш на увазі?
— Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.
— Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає…
— …Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.
Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:
— Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи… ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Покля нися! Я цього не витримаю… тим паче Поттерів син… дай
мені слово!
— Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, — зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. — Якщо ти так наполягаєш…
Кабінет зник, але майже одразу з'явився знову. Снейп крокував туди—сюди перед Дамблдором.
— …посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець…
— Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, — урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер "Трансфігурації сьогодні". — Інші викладачі кажуть, що хлопець скромний, приємний і доволі здібний. Мені особисто здається, що він цілком нормальна дитина. Дамблдор перегорнув сторінку і сказав, не підводячи очей:
— Стеж за Квірелом, добре?
Барвистий вир, усе потемніло, і ось уже Снейп і Дамблдор стоять недалеко один від одного у вестибюлі, а повз них проходять у свої гуртожитки учні, що затрималися на Різдвянім балу.
— Ну? — пробурмотів Дамблдор.
— У Каркарофа теж потемніла Мітка. Він у паніці, боїться відплати. Ти ж знаєш, як він допомагав міністерству після падіння Темного Лорда. — Снейп скоса зиркнув на Дамбл—дорів профіль з гачкуватим носом. — Якщо Мітка почне пекти, Каркароф має намір тікати.
— Справді?—тихо сказав Дамблдор, зачекавши, коли повз них пробіжать, хихочучи, Флер Делякур і Роджер Девіс. — Ти теж хочеш утекти з ним?
— Ні, — заперечив Снейп, дивлячись, як віддаляються Флер і Роджер. — Я ж не такий боягуз.
— Так, — погодився Дамблдор. — Ти набагато відважніший за Ігоря Каркарофа. Знаєш, іноді мені здається, що Сортувальний Капелюх наплутав…
І він пішов, покинувши враженого Снейпа…
А тепер Гаррі знову стояв у директорському кабінеті. Була ніч і Дамблдор, похилившись набік, сидів у своєму схожому на трон кріслі за письмовим столом, як видно, напівпритомний. Права рука звисала, почорніла й обсмалена. Снейп бурмотів заклинання, спрямувавши чарівну паличку на зап'ястя цієї руки, а своєю лівою рукою тим часом перехиляв Дамблдорові в горло кубок, повний густого золотистого зілля. Минуло кілька секунд, Дамблдорові очі закліпали й розплющилися.
— Навіщо, — без жодного вступу запитав Снейп, — навіщо ти надів цей перстень? Ти ж знав, що він заклятий. Навіщо було його торкатися?
На столі перед Дамблдором лежав перстень Ярволода Ґонта. Він був розрубаний. Поряд лежав Ґрифіндорів меч. Дамблдор скривився.
— Я… був дурний. Спокусився на свою голову…
— Чим спокусився? Дамблдор не відповів.
— Це просто чудо, що ти взагалі лишився живий! — люто крикнув Снейп. — Цей перстень зачаклований надзвичайно могутнім закляттям. Ми можемо його хіба що на якийсь час стримати. Я тимчасово заблокував закляття лише в одній
руці…
Дамблдор підняв почорнілу недіючу руку й поглянув на неї так, ніби побачив рідкісну антикварну річ.
— Северусе, ти дуже добре зробив. Як гадаєш, скільки мені ще лишилося?
Дамблдор спитав це буденним тоном, ніби цікавився прогнозом погоди. Снейп завагався, а тоді відповів:
— Не можу сказати точно. Може, з рік. Таке закляття не можливо стримати назавжди. Рано чи пізно воно поширить ся далі, цей вид заклять з часом тільки набирає сили.
Дамблдор усміхнувся. Новина про те, що йому залишалося жити не більше року, здається, анітрохи його не турбувала.
— Мені так пощастило, просто неймовірно пощастило, що є ти, Северусе.
— Якби ти покликав мене хоч трохи раніше, я міг би зробити більше, зберегти тобі ще трохи часу! — сердито відказав Снейп. Він подивився на розламаний перстень і на меч. — Ти думав, що, зламавши перстень, зламаєш закляття?
— Щось таке. Поза сумнівом, це була маячня… — відповів Дамблдор. З великим зусиллям він випростався в кріслі. — Але тепер це лише спрощує справу.
Снейп глянув спантеличено. Дамблдор усміхнувся.
— Я маю на увазі план Лорда Волдеморта щодо мене. За його задумом, мене має вбити бідолаха Мелфой.
Снейп сів на стілець, на якому так часто сидів Гаррі — біля стола навпроти Дамблдора. Гаррі відчував, що він хотів ще щось додати про ушкоджену закляттям Дамблдорову руку але той підняв її вгору, ввічливо відмовляючись розмовляти на цю тему Снейп насупився і сказав:
— Темний Лорд і не сподівається, що Драко зуміє тебе вбити. Це лише кара за недавні Луціусові провали. Повільні тортури для Дракових батьків, які тільки й можуть, що спостерігати, як він урешті—решт зазнає невдачі і заплатить за це сповна.