Полтава
- Автор: Лепкий Богдан Сильвестрович
- Серия: Мазепа #4
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Полтава». Краткое содержание книги:
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
У повicтi хронологiчно продовжено оповiдь про життя i дiяння славетного гетьмана часiв Полтавської битви — до i пiсля її завершення.
Внесок Богдана Лепкого до української літературної спадщини важко переоцінити. Його неперевершені твори «Мотря», «Цвіт щастя», «Полтава» та ін., близько 30 збірок поезій, а також публіцистичні статті, дитячі казки та поеми стали справжнім надбанням української культури.
— Як падати, так з великого коня.
— Як пропадать, так не за будь-що, — притакували кругом.
Гетьман продовжав:
— І тому-то я тільки ждав тієї нагоди, шоб нав'язати зв'язки з королем Карлом. Як це важко було, зрозуміють ті, що колись по нас прийдуть. Вони й осудять мене... Біда зменшує провину. Я був у великій не біді, але скруті. Сучасним годі те зрозуміти. Будучність зрозуміє і подякує мені, навіть тоді, коли б мій задум не вдався. І пшеницю сіємо восени, а вона щолиш літом колоситься, пролежавши цілу зиму під снігом. Я не зраджував царя. Він мене хотів вивести в поле, а я лиш не давався, дякуючи розумові, котрий мені Бог дав, і досвідові, котрий я собі важкою працею добув. І короля Карла я теж на манівці не зводив. Від самого початку війни готувався я до того, що тепер зробив. У Батурині зібрав я мало що не сорок гармат, значиться, тільки, скільки їх шведи мають, а муніції, провіанту й фуражу куди більше від них. Про гроші й не кажу. Їх було в мене більше, ніж у шведів та в москалів укупі. Війська ж мав я тисяч 50 і кілька, стільки, що Карло, й не дуже-то менше, ніж цар.
І коли б Карло не загаявся був у Саксонії, коли б він ще тогідь дав мені нагоду пристати до нього, я підняв би був на Україні такий зрив, як колись за Богдана Хмельницького вчинився, бо хто каже, що народ проти мене, цей краще б своєї совісті спитався, може б, вона відповіла йому, на кого то нарікає народ. Невже ж церкви й школи будував я для себе і для тих своїх дітей, котрих не маю, і невже ж я маєтки збивав для них? Складав я Їх на будівлю Української держави і для їх хазяїна, для мойого наступника, хотів я озолотити булаву, а дехто брався ожемчужувати пірнач. Та невже ж я тому винуватий?
— Ні, ні, ти не винуватий!
— Ти прав, — притакували вголос старшини. А гетьман продовжав:
— Цар Петро хотів, щоб його боялися, я хотів, щоб мене любили. Бачу, що в нас страх від любові сильніший. Це т.їій гріх. ~Бот і будучність да розгрібать мене! Але щоб нарсд за мою любов до його ненавидів мене — це брехня! Брехня! — гозториз, і голос його заломився. Видно було, що доторкгіув-ся болючого місця в душі. — Коли б народ ненавидів Мазепу, то звідки цей Мазепа брав би ті полки, які на кождий його заклик неначе з-під землі виростали? Якщо народ ненавидів Мазепу, то чому ж так хоробро обороняв його столицю? Якщо народ ненавидить Мазепу, то звідкіля ж беруться ті мазепинці, що їх тепер цар у Лебедині карає?.. Мазепинці є і будуть, поки Україна вольною не стане, поки не здійсниться весь задум Мазепи.
— Хочемо бути учасниками задуму твойого.
— Хочемо й обіцяємо!
— Заприсягнемо!
Гетьман попросив о спокій.
— Кажете, що згинете або побідите зі мною. Побідимо не ми, лиш ідея наша, як ми її не закопаємо живою. Коли б ми нині вернули до царя і попросили його о вибачення і ласку, то вирили б таким чином яму для нашої ідеї. Того я не зроблю, а ви, як хочете. Не силую нікого. Хто хоче, хай іде, не заверну його з дороги, ні силою, ні словом. Але ж хто останеться нині на те, щоб опустити мене завтра, цей буде відступником і гробокопателем нашої волі.
— Вб'ємо такого, як паршиву собаку!
— Як зрадника, як Юду повісимо на сухій гілляці. І почувся бренькіт щабель, так зловіщий у подібних припадках.
Довго прийшлося гетьманові ждати і стукати кулаком об стіл, заки заспокоїлися розгарячені голови старшинські.
— Спасибі за готовність вашу не опускати мене при нинішній важкій годині.
— Доживемо кращої, — потішали його.
— Вірю і надії не трачу. З нами тут козаків тисяч три з лишком. Але ж бо Левенець ще не рішився, а Полтавський полк чималий.
— Левенець на вибір Скоропадського не поїхав.
— І Скоропадський по добру булаву не прийняв. Його присилували. Він наш однодумець. Як матиме нагоду, верне до нас. І залоги теж не всі вже перейшли до царя. Подбаємо, щоб вони получилися з нами.
— Подбаємо! Не пощадимо себе.
— І високу Порту приклонимо якось. Коли б не Лісна, турки були би вже тут. Але що найважніше для нас, так це Січ. Я на Гордієнка числю. Він нібито ворогував зі мною, бо запорожці не дуже прихильним оком глядять на Гетьманщину, і на наші буцімто панські порядки, але в рішаючий мент рішить у них здоровий розум. З царем проти свого гетьмана не підуть. України не зрадять.