Полтава
- Автор: Лепкий Богдан Сильвестрович
- Серия: Мазепа #4
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Полтава». Краткое содержание книги:
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
У повicтi хронологiчно продовжено оповiдь про життя i дiяння славетного гетьмана часiв Полтавської битви — до i пiсля її завершення.
Внесок Богдана Лепкого до української літературної спадщини важко переоцінити. Його неперевершені твори «Мотря», «Цвіт щастя», «Полтава» та ін., близько 30 збірок поезій, а також публіцистичні статті, дитячі казки та поеми стали справжнім надбанням української культури.
— І бути не може, — доповів Зеленський.
— І бути не може, бо імперія мусить бути суцільна, з одною армією і одним ладом, інакше вона розлетілася б.
— Авжеж, — притакнув генеральний осавул Максимович. — Чим більше хазяйство, тим пильніше його доглядай, бо й не зчуєшся, коли втратиш.
— Цар, — говорив дальше Орлик, — ще не виграв війни, ще не поборов короля Карла і не збудував великої Росії, а вже він загадав скасувати останки тих свобод, якими всі ми так дорожимо і за які голови наші покласти готові. Це не страхи на вас, панове, це суща правда. В нас є докази на те, що цар загадав скасувати гетьманщину і завести такий лад, як у Москві.
— А вибрав же гетьманом Скоропадського, — завважив Ґалаґан.
— Вибрав на час, поки не скінчить війни. Невже ж ми хлопчики, щоб не розуміти цього?
— В універсалах впевняє, що вольностей наших не нарушить.
— Універсали пишеться так, як треба, універсал — це не Євангеліє.
— Але ж бо слово царське?
— А котрий же то цар свого слова дотримав?
— На чиєсь же слово покладатися треба.
— Покладатися треба на свою власну силу і на свій розум, котрого ніякі маєтки в світі не заступлять. І якщо ми в теперішній війні тієї сили і того розуму політичного не виявимо, так тоді і з нашою волею попрощаймося на довгі часи.
— Може, й на віки, — додав Максимович.
— Може, й на віки, — залунало кругом,
— Важких часів дожили ми, панове.
— Такого ще не бувало.
— Ні, не бувало.
Апостол повернувся до стіни. Горленко хусткою обтирав лице, ніби йому нараз чогось-то дуже горячо зробилося, як улітку. Ломиковський зітхав, аж крісло під ним тріщало.
— Так, так. Головне — то розум, — притакнув.
— Піпер — розумна голова, чорт його не взяв, — підхопив котрийсь.
— Довкола нього світ вертиться, — пригадав Горленко те, що про Піпера газети писали.
— І Карло політичний чоловік, хоч молодий.
— З такими не пропадеш.
— Куди москалям до шведів!
— З москалів насміхаються в Європі.
— Подумати, де Швеція, а де Москва, а Карло на Москву іде.
— Ще й турків проти царя рушить, — славили шведів козаки.
— В тім танці два кінці, — спинив те славословіє Апостол.
— Гадаєш? — повернувся до його Зеленський.
— Бачу, король Карло, хоч вояк хоробрий і полководець, якого давно не бувало, та купаний він у гарячій воді.
— Себто?
— Похибки великі робить.
— Які?
— От хоч би те, що Фінляндії і Ліфляндії не взяв та ще 1703 року миру не заключив. Орлик порушився на кріслі.
— Такий мир не потривав би довго. В цій війні не о мале ходить, а о велике. Ще попередники Карла, Густав Адольф II і Карло X, відпирали москалів від моря, так що з того? Король Карло розуміє, що Москву треба поборкати не на побережжі морськім, а в її власнім краю, щоб вона не була спосібна до нової війни.
— Щоб не пхався до моря і до Європи.
— А так, щоб вона й на будуче осталася Москвою, а не імперією Російською.
— Не спинити шведові Москви, — завважив Ґалаґан.
— Шведи — невеличкий народ.
— Не в числі, а в енергії сила, — заступався за шведами Орлик. — Римлян як мало було, а все ж таки заволоділи світом.
— А де вони тепер?
— Не рішаємо про вічність, а про віки.
— Карло не поборе Петра. Ось Левенгавпт програв бій коло Лісної. А другий шведський генерал, Лягеркрона, теж не списався, бо Стародуба не взяв, а знаємо, яке значіння має у цій війні Стародуб. Упадок Батурина був наслідком тамтих двох невдач. У Батурині знов сила гармати й муніції пропало.
— Не менше, як їх Карло має, — завважив Апостол.
— А все із-за упрямства короля Карла, — піднімав голос Ґалаґан. — Чому він ще тогідь не прийшов на Україну? Тоді тут московського війська було менше, а нашого більше. Тоді й народ легше можна було підняти, ніж тепер, по втраті Батурина і по виборі нового гетьмана. Тепер коло короля оден гетьман, а кола царя другий. Цар також не дурний.
— Того ніхто й не каже, — озвався Ломиковський.