Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
«Штауффенберг? — Гольт намагався не пропустити жодного слова з цієї промови, але до його свідомості доходили тільки окремі уривки фраз. — Полковник граф Штауффенберг? Полковник підклав бомбу? Що ж це означає? Навіщо? З якою метою?»
— …за винятком кількох незначних подряпин і опіків. Я вважаю це доказом того, що мені визначено долею здійснити мету мого життя…
«Визначено долею», — подумав Гольт і знову поринув у дрімоту. Він був такий знеможений, що втома погасила в ньому хвилинне збудження. Думки його перемішались, свідомість заволокло туманною пеленою. — «Визначення долі»… Сьогодні вранці загинув Ціше — це теж визначено долею, бо інакше б мені так не минулося, мені і Герті… Як добре, що є в світі визначення долі… Віра в провидіння, віра в бога… Я вірю в розум історії… Де я чув ці слова?.. Ага, їх сказав, здається, у своїй промові доктор Геббельс… Так, я вірю… але ж батько, мій батько?.. Він завжди скептично кривився, коли мова заходила про віру або провидіння… Знаємо ми ці фокуси! Інтелігент не вірить просто тому, що нездатний вірити. Це я також десь вичитав, здається, у Ганса Йоста. А мій батько типовий пораженець і справжній скиглій! У школі нам задавали вивчити напам’ять дві сторінки Ганса Йоста. Там було сказано, що в питаннях віри не існує ніяких сумнівів і проблематики. Тоді я цього не розумів, а тепер розумію. Треба вірити в фюрера, у провидіння, у нашу кінцеву перемогу, в МЕ-163, в ФАУ-1, у людино-торпеду навіть тоді, коли росіяни й просуваються на захід від Вільнюса або навіть коли перейдуть наш кордон… Дух забиває в передчутті вирішальної години…»
— Не спи! — штовхнув його під бік Вольцов.
«Ну, звичайно, не треба спати! Адже фюрер говорить!» Гольт, кліпаючи очима, озирнувся довкола. Всі немов зачаровані напружено дивилися на радіоприймач. Хриплий голос кричав з гучномовця:
— Як і в тисяча дев’ятсот вісімнадцятому році, вони хотіли завдати удару кинджалом у спину…
«Вірно, — крізь сон подумав Гольт, — удар кинджалом у спину. І справді, жахлива підлість! Подумати тільки, що якийсь десяток сутенерів і дезертирів обеззброїли весь фронт… Але в хрестоматії написано: «І все ж ви перемогли… Якщо ти загинеш, я за двох стану сам. Всю кров, до краплини, як треба, віддам…»
— Нікчемна, жалюгідна кліка злочинних елементів, яка тепер буде нещадно знищена…
«Знищена», — почув Гольт і знову задрімав, та Вольцов вдруге штовхнув його під бік:
— Та слухай же!
Гольт, доклавши немало зусиль, подолав сон і став вслухатися в промову.
— А тому наказую з цього моменту: по-перше: жодна цивільна установа не повинна виконувати будь-яких наказів підпорядкованих узурпаторам інстанцій; по-друге: жодна військова установа, жоден командир, жоден солдат не повинні виконувати будь-яких наказів узурпаторів…
«А що означає узурпатор? — ламав собі голову Гольт. — Це, здається, з латині, ну звичайно, usu rapere, це колись мені пояснював Візе. Петер Візе, йому тепер добре, він дома і може спати!..»
— Негайно заарештовувати і при найменшому опорі розстрілювати на місці…
«Розстрілювати, знищувати», — думав Гольт. Йому стало холодно, але це тільки допомагало скоріше здолати сон.
— Радісно вітати той факт… — слухав він, втративши зв’язок з попереднім і вже нічого не розуміючи, — що мені дано уникнути удару долі, який був би жахливий не для мене, а для німецького народу. В цьому я вбачаю знак провидіння, що наказує мені продовжувати почату справу. І я буду її продовжувати…
Тиша! Потім другий голос:
— Передачу транслювали всі радіостанції великої Німеччини!
«Все!» — подумав Гольт.
Навкруги раптом загомоніли приглушено, але збуджено.
Гольт цокотів зубами.
— Ба-та-ре-ея! — протяжно вигукнув Готтескнехт, і гамір враз стих. — Увага!
Якусь мить чувся лише тупіт. Курсанти й дружинники встали і завмерли на місці. Грізний голос Кутшери заповнив низьке приміщення їдальні:
— Виконуйте накази тільки ваших безпосередніх начальників! — Пауза. — Сто сьома батарея важких зенітних гармат зберігає непохитну відданість фюреру! Якщо хто-небудь на батареї… —пауза, — або хто з дружинників думає, що тепер можна бунтувати або вести підривну пропаганду… — пауза, — того я сам власноручно застрелю на місці. Без усяких церемоній!
За ним хряснули двері. Готтескнехт наказав усім розійтися по кімнатах. Гольт подивився на годинник. Було пів на першу. Курсанти і дружинники швидко розсіялися по величезній території батареї. Спотикаючись у пітьмі, вони сяк-так пробирались через купи землі і напівзасипані бомбові вирви. На командному пункті з карабіном за плечем стояв на варті обер-єфрейтор.