Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
„Шимасе, Шимасе!“ — скрушно подумав старий маґістр. — „І хто тебе просив розгадувати те кляте пророцтво! Аби ж ти знав, як я шкодую, що мусив убити тебе. І, що найприкріше, твоя смерть була марною…“
Знявши чоботи, Ярлах узув черевики, змінив куртку на фіолетову мантію, надів на голову чотирикутну шапку такого ж фіолетового кольору і, прихопивши шкіряний портфель, вийшов зі свого помешкання. Хоч як йому кортіло спати, та він розумів, що не зможе заснути, поки не розбереться з черговими невідкладними проблемами, які виникли у Пиліба аб Махавіна. Добре, що йти недалеко — треба лише проминути провулок і перетнути площу Керноґ Блатай.
Проте дійти до площі йому не вдалося. Посеред провулку він раптом наштовхнувся на невидиму пружну стіну, що миттю огорнула його з усіх боків, позбавивши можливості рухатися. Ярлах відчув присутність відьомських чарів і негайно спробував поринути в Тиндаяр, але ті ж відьомські чари не відпустили його.
У тіні будинків попереду з’явилися дві молоді жінки. Вони не належали до тих сімох відьом, що зараз офіційно перебували в Кованхарі, та Ярлах не сумнівався, хто вони такі. Він не міг озирнутися, проте був певен, що принаймні одна наближається до нього зі спини.
„Яка честь — три відьми проти одного чаклуна!“ — промайнуло в його голові. — „А ти, Фейлане, вчасно втік. Заздрю твоєму чуттю… хоч, може, саме ти й накликав на мене біду…“
Ярлах готувався до можливого арешту, і в його маґістерському персні було надійно приховано чималу порцію Темної Енерґії. На жаль, її бракувало, щоб зруйнувати відьомську пастку і втекти до Тиндаяру — зате цілком вистачало для інших цілей.
Кілька секунд Ярлах згаяв на те, щоб переконати себе в безвихідності свого становища. Годі було й сподіватися, що відьми, захопивши його, згодом втратять пильність. Навпаки, йому надзвичайно пощастило, що вони взагалі залишили його притомним, і цією помилкою треба скористатися. Причому негайно — бо що ближче вони підходять, то менше він має шансів здійснити задумане.
Звільняючи Темну Енерґію, Ярлах ще встиг із жалем подумати про те, що йому не судилося ввійти в історію, як авторові першої детальної, позбавленої білих плям, карти Нового Світу. А потім пекельне полум’я перетворило його на жменю попелу…
Розділ XVII
— Ні, це ж треба бути такими дурепами! — сердито говорила Шайна, яка їхала між Ейрін та Івін. — І головне, не визнають своєї провини, ще й мають нахабство виправдовуватися. Неможливо було передбачити… І що ж тут неможливого? Що старий чорний, який усе своє життя присвятив служінню Китрайлові, радше помре, ніж віддасться до рук відьом? Авжеж, яка несподіванка! Хто б тільки міг подумати!
Вона була лиха із самісінького ранку, відколи стало відомо про наслідки вчорашньої операції в Кованхарі. До всього іншого, її надзвичайно обурило, що найстарші майже добу приховували правду в сподіванні, що допит заарештованих чаклунів дозволить виправити ситуацію.
Тривале стеження за Ярлахом аб Коналом дозволило виявити його зв’язки з трьома чорними, а стеження за ними вивело ще на сімох. Під час затримання маґістр аб Конал учинив самогубство, один з його соратників, Фейлан аб Мередид, безслідно зник, вочевидь, запідозривши якийсь негаразд, а решту вдалося схопити. На допиті вони зізналися в усіх гріхах, виказали ще понад десяток своїх товаришів (які на той час уже повтікали), проте рішуче заперечували будь-яку причетність до подій на Іхелдиройдському тракті. Упокорення трьох із них засвідчило, що вони справді не мають доступу до Тиндаяру. Схоже, всі чорні, що брали участь у тому нападі, залягли на дно й намагалися не витикатись. Можливо, єдиною ниткою був професор аб Мередид, але відьми були такі необережні, що сполохали його.
Сама Ейрін не дуже переймалася цією невдачею. Їй було б мало втіхи від того, що чорних чаклунів схоплять і стратять за замах на відьом. Інша річ, коли вона сама, здобувши звання повноправної сестри, розшукає цих покидьків і відвезе до Ленніру, де їх покарають на очах у родичів капітана аб Ґрайді та ще одинадцяти загиблих ґвардійців. Оце буде справжнє правосуддя!
— Та годі вже, Шайно, — сказала Івін вер Шінед. — Що сталося, те сталося. Так чи інак, а маґістр заплатив за свої злочини життям. Ще й убив сам себе. Я певна, що він однаково б нікого не виказав. Такий затятий чорний мовчав би на допиті, як риба. Саме тому за ним і стежили, замість відразу схопити.