Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Ярлах очманіло дивився на юну леді Елвен, яка — у скільки це років? у одинадцять, у дванадцять? — наважилася суперечити Китрайлові й залишилася живою. Опанувала Темну Енерґію — і при цьому нікому не скорилася!
„Ні, він ніякий не Володар,“ — остаточно впевнився старий маґістр. — „Просто блазень, що всівся на королівський трон…“
Перевівши погляд на Шовара аб Родрі й Ґарвана аб Малаха, Ярлах запитав:
— Ну а ви, панове?
— Вони так само, — не давши їм і рота розтулити, відповіла леді Елвен. — Я вмовляла їх не робити цього, та вони вперше не захотіли мене слухатися. Тоді я сама дала їм Темну Енерґію і привела їх до присяги. Та тільки присягнули вони мені, а не Китрайлу. І демони їм жодного разу не являлися.
Ярлах лише похитав головою. Іноді він зустрічав лахлінців, яких тамтешні порядки не зламали, а навпаки — загартували, зробили мужніми, вольовими та відважними. Одначе вся їхня відвага не йшла в жодне порівняння з безстрашністю цієї дівчини, що повстала і проти Дива, і проти Китрайла, для якої не існувало авторитетів ні на небі, ні під землею, яка в своїй погорді дійшла до того, що надавала іншим доступ до Темної Енерґії, а натомість брала з них клятву вірності — тієї самої вірності, що мала належати Китрайлові…
— Пані, — якомога стриманіше сказав він. — Мушу вас про дещо попередити. Не знаю, з якої причини, та точно не через молитви лахлінських праведників, істоти з Ан Нувіну не мають доступу на Лахлін. Гадаю, це поширюється й на розташовану під Лахліном частину Тиндаяру. Проте на решті його території демони можуть з’являтися безперешкодно. Раджу вам стерегтися їх.
— Так, я знаю, — кивнула леді Елвен. — Лорд Йорверт уже попередив нас. Коли ми виходимо за межі Лахліну, то тримаємося разом. А втрьох нам жодні демони не страшні. — Щойно вона почала підводитись, як двоє її підлеглих миттю схопилися на ноги. Ярлах і Йорверт також повставали. — Нам час повертатися. Зараз у Ханґовані вже за південь, а по обіді я маю навідатися до матері, бо інакше мене почнуть шукати. Красно дякую, маґістре аб Конале, за згоду допомогти нам.
— Нема за що, князівно, — чемно відповів Ярлах. — Ви боретеся за свободу лахлінських чаклунів, наших братів та сестер. Для мене велика честь бодай чимось посприяти вам.
Леді Елвен домовилася з Йорвертом, що вони ввечері зустрінуться на Лахліні, після чого попрощалася з ним та Ярлахом, прикликала Темну Енерґію і перенеслась у Тиндаяр. Слідом за нею щезли й обоє чоловіків, що за весь цей час не зронили жодного слова.
— Дивовижна дівчина, — промовив Йорверт, знову всівшись у крісло. — Правда ж, учителю?
— Не просто дивовижна, а надзвичайна, — погодився Ярлах. — Тільки дарма ти привів її сюди, це небезпечно для неї. Краще б запросив мене на Лахлін.
— Я так і збирався. Проте Елвен хотіла побачити Кованхар, і я влаштував їй невеличку екскурсію. Вона була в захваті, дуже шкодувала, що не може тут навчатися. Гадаю, для неї це було важке випробування. Порівняно з Кованхаром, усі лахлінські міста… Та що й говорити! Коли я вперше завітав на Лахлін, мені здалося, що потрапив у далеке минуле.
— Ще б пак. Відстала країна.
— Але не безнадійна. Якщо там народжуються такі жінки, як Елвен… — Йорверт збентежено замовк, перехопивши насмішкуватий погляд свого вчителя. Зітхнув і промовив: — Гаразд, я справді захопився нею. Та, на жаль, не маю ніяких шансів. Вона закохана в Імара аб Ґалвина.
Ярлах з розумінням кивнув:
— А він потрібен для ваших планів. Утім, ти в будь-якому разі не став би чіпати короля. Леді Елвен справляє враження дуже небезпечної особи, я б не хотів чимось прогнівити її. Краще мати за ворога самого Володаря, ніж цю дівчину… — Він гмикнув. — Здається, я розумію, навіщо ти познайомив мене з нею. Зовсім не через клопотання перед Маґістратом.