Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Але ж тут немає й половини його знайомих.
Евелін пішла рано. Вона пообіцяла Анні звільнити її на вечір.
— Поздоровляю тебе, любий,— сказала вона, коли я проводжав її до машини. Тоді поцілувала мене й додала: — Я чекаю на тебе.
Вечір був прохолодний, такий приємний після задушливої атмосфери виставки, і я кілька хвилин постояв надворі, милуючись чистим темніючим небосхилом. Потім я побачив, як під'їхав великий «лінкольн-контіненталь» і з нього вийшла Прісцілла Дін у супроводі двох елегантних молодиків. Обидва були в смокінгах, а Прісцілла — у довгій чорній вечірній сукні з яскраво-червоною накидкою на оголених плечах. Мене вона не помітила, а я вирішив, що обійдуся без вітань з нею. Я спроквола попрямував за ними до галереї. Коли Прісцілла увійшла, галас трохи затих, і всі погляди прикипіли до неї, але незабаром гамір відновився. Публіка на виставці була порядна, добре вихована і, напевно, як і Дора, не дуже вчащала на фільми типу «Сплячого принца».
Фабіан особисто супроводив Прісціллу до імпровізованого бару. Я не помітив, щоб вона поглянула хоч на одну картину. Близько десятої гості роз'їхались, і вона залишилася біля столу сама. П'яна. Дуже п'яна. Коли в кімнаті ще лишалося з десяток відвідувачів, ті двоє, що приїхали з нею, стали переконувати її піти.
— Пріссі, люба, нас чекають на вечерю,— сказав один з них.— Треба їхати. Ходімо. Ну, будь ласка.
— До біса вечерю,— відрізала вона.
— Але ж нам треба йти,— втрутився другий.
— Ну, то й ідіть собі,— сказала вона, спираючись на стіл. Її накидка впала на підлогу, відкривши нашим поглядам верхню частину її розкішного тіла.— І вас теж до біса. Сьогодні ввечері я хочу втішатися мистецтвом. А додому мене відвезе мій давній паризький приятель Майлз Фабіан. Правда, Майлзе?
— Звичайно, люба,— відповів Майлз без особливого ентузіазму.
— Він хоч і підтоптаний,— сказала Прісцілла,— але ще ой-ля-ля! Надін Бонер створила йому таку рекламу! Tres bien[22]. Це я по-французькому, ви, нікчеми.
У галереї вже нікого не було. Я мовчки подякував богу, що Прісцілла з'явилася так пізно, коли Евелін уже поїхала додому доглядати немовля. Дора дивилась на Прісціллу витріщеними очима і з відкритим ротом. Наймаючись до нас, Дора казала, що шукає тихої спокійної роботи, де вона могла б потроху читати. На Фабіана я не дивився.
— Ви, задрипанці! Перестаньте метушитись,— сказала Прісцілла, звертаючись до своїх приятелів.— Терпіти не можу, коли хтось мигтить перед очима.
Молодики поглянули один на одного і знизали плечима. Вони чемно попрощалися зі мною й Фабіаном і сказали, що картини їм дуже сподобались.
— До речі,— мовив один з них,— не подумайте чогось такого... Ми просто брати.— Вони з гідністю вийшли, і за хвилину я почув ревіння мотору їхнього «лінкольн-контіненталя».
Фабіан нахилився, щоб підняти накидку Прісцілли, похитнувся і мало не впав, але втримався на ногах. Потім він укутав накидкою плечі Прісцілли.
— Час іти до ліжечка, люба,— сказав він.— Я не можу братися за кермо в такому стані...— Я з радістю подумав, що він іще щось тямить.— Тому нас відвезе Дуглас.
— У такому стані..— Вона хрипко засміялась.— Я знаю, в якому ти стані, старий цапе. Поцілуй мене, татку.— І простягла до нього руки.
— У машині,— пообіцяв Фабіан.
Прісцілла впала на стіл.
— Не піду звідси, доки мене не поцілують,— уперлася вона.
З тривогою поглянувши на Дору, яка злякано притулилась до стіни, Фабіан нахилився до Прісцілли й поцілував її. Прісцілла утерла долонею вуста, розмазавши губну помаду.
— Я чула, що ви вмієте робити це краще,— зауважила вона.— В чому річ? Довго не мали практики? Може, вам треба повернутися до Франції? — Утім, вона все-таки дозволила Фабіану відвести себе до дверей.
— Доро! — гукнув Фабіан.— Погасіть світло й замкніть двері. Приберемо завтра вранці.
— Добре, містере Фабіан,— прошепотіла Дора.
Коли ми виходили, вона все ще стояла, прихилившись до стіни.
Прісцілла наполягла на тому, щоб сісти між нами на передньому сидінні.
— Обніми мене,— знов причепилася вона до Майлза. Шампанське вона виблювала на свою сукню, і тепер у машині стояв нестерпний сморід. Я відчинив вікно.
— А тепер, люба,— мовив Фабіан,— скажіть, де ви живете.
— У Спрінгсі,— відповіла Прісцілла.— Точно. У Спрінгсі.
— Де саме у Спрінгсі, люба? — терпляче запитав Фабіан.— Якою дорогою їхати?
— Звідки я можу знати, якою дорогою їхати! — сказала Прісцілла.— Поїхали вперед. Я покажу дорогу.
— Як звуть людей, у яких ви зупинилися? Ми їм подзвонимо, і вони скажуть, куди нам їхати.— Фабіан говорив, мов поліцейський, що хоче відвести додому дитину, яка загубилась у місті.— Ви повинні пам'ятати їхнє прізвище.
22
Чудово (франц.).