Левине серце
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Левине серце». Краткое содержание книги:
На механізаторський стан вкотився новенький «Москвич» Несвіжого, не зупинився коло весільного (тепер уже ясно, що весільного!) навісу, мало не збив Петра Безтурботного, який зраділо кинувся назустріч (уже встиг після церемонії в сільраді випити, закусити, перевдягтися й знов порядкувати тут), потицявся туди й сюди, поки Рекордист Іванович назирив механізаторів, які обідали, й попровадив машину просто до них.
З машини виліз молодий, вивів поштиво молоду в білому довгому платті, обоє вони підійшли до спантеличених (коли й не отетерілих) механізаторів, вклонилися до самої землі, щось стали говорити, тоді Котя, беручи від Івана Безтурботного тверді білі картки, знову ж таки з поклоном вручила їх у такій черговості: Гриші, Самусю, Педану.
Ось тут Гриша, який не розібрав жодного слова з мовленого молодими, бо мав суцільне гудіння в голові, побачив нарешті оте «з доброї волі й великого кохання», в скаламучену атмосферу його свідомості вдерся весь глумливий трагізм самого факту запрошення його на весілля, хлопець звів на зрадливу дівчину змучені свої очі і дивився так тяжко, пильно й довго, що за цей час можна було б виголосити один з відомих монологів найвідомішого шекспірівського героя: «Такий ваш вчинок, що і рум’янець скромності поганить, цноту лукавством зве, зриває рожу з ясного чола чистого кохання й болячку садить; обертає шлюбні обітниці на клятви картяра; такий ваш вчинок, що із тіла шлюбу виймає душу й робить жужмом слів святий обряд; стидом палає небо, лице землі в скорботі про той вчинок так засмутилось, мов напередодні страшного суду».
Такі слова мала б прочитати Котя в Гришиному погляді, але Безтурботний так натурчав їй вуха віршами, що читати в поглядах вона геть розучилася, а вміла й могла тільки слухати, чути — і тільки свого Івана. Та й у Гриші високий трагізм пробився в погляді тільки на короткий час і тільки для того, щоб негайно запанувала в його душі ще вища, вільніша й благородніша людяність. Він усміхнувся. Так, так, усміхнувся! Гнав од себе всі трагедії, лиха й розпуку, прощався з коханням сміючись. Коли Ромео запалав любов’ю до Джульєтти, це ще була комедія, а не трагедія. Гриша хотів показати, що він утримується на тій першій стадії. Він усміхнувся до молодих і спокійно промовив:
— Дякую вам за таке дороге для мене запрошення.
«Ах, кожен дюйм — король!» — вигукнув король Лір, маючи намір похвалити свою винятковість, а насправді похваливши Гришу Левенця, що появився на світ через кількасот років як справжній і законний носій усіх найвищих людських гідностей. Бо справді ж — колгоспний молодий комбайнер у хвилину найтяжчих випробувань спромігся на висловлювання майже королівське, так ніби були перед ним не Котя та Іван, а Трістан і Ізольда, Пірам і Тісьба, Лейлі і Меджнун, Ромео і Джульєтта або принаймні Наталка і Петро.
Слідом за Гришею так само у високому стилі подякували молодим Самусь і Педан, після чого молоді, вражені величчю духу Гриші Левенця, мерщій забралися у «Москвич» і покотили далі розвозити свої запрошення, а в механізаторів настало те, що Арістотель називав «катарсісом», попросту кажучи, всі три відпустили гальма, Педан, поглядаючи то на Самуся, то на Гришу, реготав, Самусь індичився і повторював: «Усе правильно. Просять, то й підемо. А чого ж? Усе правильно». А Левенець уже не всміхався і не виказував величі душі, а нагадував тренера футбольної команди, яка програла суперкубок. У трагедії, яка розігрувалася перед Гришиним уявним поглядом, роль суперкубка відводилася Коті, а зловісна роль капітана ворожої команди — Іванові Безтурботному. Ось цей чубатий, мордатий хлопець підіймає над головешкою коштовний трофей і робить почесне коло по стадіону життя, а він, Гриша Левенець, приречений тільки поблимкувати на нього жадливо й гірко.
— Не піду! — вигукнув він і тупнув ногою. — Не піду нізащо!
— Все правильно, — засміявся Самусь. — Тут тобі густиме свайба, а ти коло неї ладнатимеш свій комбайн? Так?
— Знайду собі роботу. Комбайн уже наладнаний. Заберу й комбайн звідси… Щоб і духу…
— Та будь вище, Гришо, — спокійно порадив Самусь.
— А я й так вище!
— Плюнь ти на цю Щусівну! Ще сотню таких і розтаких знайдеш!
Гриша мовчав. Плювати на Котю? Ні, ні. Навіть після всього, що сталося, він не зможе.
— Дуж-же ти сильно парка парив, Гришар, — почмихав Самусь. — А поквапливість потрібна в косовиці, а не з дівчатами. Тепер переживай виробничу травму. Все правильно.