Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

— Йатеху, боже милостивий… — Аерін підійшов до сина та відібрав у нього меч. — Якщо його мати це побачить, то ми всі підемо до ліжка без вечері. А я — ще без дечого. Ти ж обіцяв!

— Так, я обіцяв, що не дам йому в руки гострої зброї, аж поки він не буде готовий. Він уже готовий. Ми й так надто довго гепали один одного дерев’яними мечами.

Він забрав у купця зброю і всунув клинок у піхви.

— У нас гість, — сказав за мить.

Пригадавши про його присутність, Аерін глянув на племінника. Йому не сподобався офіцерів вираз обличчя. І не сподобався тон Йатеха.

Полк Леопарда, авжеж.

Треба було якось залагоджувати ситуацію.

— Це мій племінник Герґен-кер-Ноель, лейтенант Двадцять Першого полку Леопарда.

Йатех кивнув — ледь-ледь, але це вже було щось.

— А це воїн іссарам, гість та приятель мого дому, Йатех д’Кллеан.

Може, вдасться загасити сварку.

Він глянув на Герґена і зрозумів, що аж ніяк нічого не загасить. Молодий офіцер виглядав як когут, що стовбурчить пір’я перед боєм.

— То це той іссарам, який вкрався до твоєї ласки, дядьку? Не так я собі його уявляв.

Йатех сховав другий меч і вклонився Аерінові.

— Я вже мушу йти, — сказав він. — Маю ще кілька справ.

Солдат проігнорував цей досить виразний жест. Почав обходити воїна.

— Навіть так сильно не тхне, як можна було очікувати.

Ераф, відчуваючи, що назріває щось погане, чмихнув у куток.

Його очі гарячково блищали. Аерін обережно втрутився.

— Гадаю, ти міг би зазирнути до стайні. Меехар уже зробив нове сідло для твого коня.

Йатех знову злегка вклонився й розвернувся до виходу. Раптом офіцер схопив його за руку, затримав, потягнувся до запони.

— Мене завжди цікавило…

Удар, обличчя, шия, груди, блокування ніг та поштовх розкритою долонею в сонячне сплетіння.

Усе відбулося так швидко, що Аерін зрозумів, що сталося, лише коли Герґен проїхався задом по камінцям. Хлопець зірвався на ноги, витягаючи меча.

— Ти-и-и!..

І зупинився, під двома схрещеними в себе на шиї клинками. Аерін спершу відчув, як тремтять його ноги, потім — тулуб, руки, шия. Він увесь трусився. Що цей дурнуватий покидьок намагався зробити? Що він намагався зробити?! Він підійшов до племінника, відчуваючи, як у ньому здіймається лють. Зупинився, якийсь час із задоволенням спостерігаючи за крапельками поту на обличчі хлопця.

— Йатеху, сховай зброю, прошу.

Здивувався, як спокійно це прозвучало.

Іссарські мечі плинно майнули за спину воїна.

Аерін прослизнув між ними, схопив Герґена за руку. Наполовину витягнутий меч знерухомів.

Потім Аерін спокійно підніс другу долоню й відмірив племіннику важкий ляпас. Додав з іншого боку, навідліг.

У ньому досі все кипіло. Він ледве відчув, як пече долоня, поранена об застібку шолома.

Пхнув племінника, і офіцер знову гепнувся на землю.